Перемога над нацизмом у Другій світовій війні: український рахунок

Історична пам’ять про події Другої світової війни, як соціокультурний феномен, перманентно трансформується під впливом часу, бурхливих подій сьогодення, інформаційних провокацій й політичних спекуляцій. Саме тому, напередодні Дня Перемоги над нацизмом в Європі, хотілося б мовою статистичних даних й історичних фактів, без ідеологічних нашарувань, визначити: що являє собою український сегмент Другої світової війни?

Війна для України почалася 1 вересня 1939 року – як для всієї Європи; у цей час 112 000 українців у складі Війська Польського виступили проти сил Вермахту. Під польськими прапорами тоді загинуло 7 834 вояка української національності, а близько 16 000 зазнали поранень. Під час Другої світової війни чисельність жителів України скоротилася на 7,5 млн. (з 41,5 млн. станом на 22.06.1941 р. до, приблизно, 34 млн. осіб на 09.05.1945 р.). Це – наслідки війни, що тривала 1 417 днів (1224 дня Україна прожила в окупації – з 22.06. 1942 р. по 28.10 1944 р.). Відновити довоєнну чисельність населення Україна змогла лише через 12,5 років (середина 1958 р.).

За період війни в Україні було мобілізовано до лав Червоної армії понад 7 млн. чоловіків 1886-1927 рр. народження й понад 100 тис. жінок. У результаті мобілізації в діючу армію після звільнення території України війська Першого, Другого, Третього і Четвертого українських фронтів на 60% були укомплектовані вихідцями з України. Безповоротні демографічні втрати військовослужбовців-жителів України у війні 1941-1945 рр. становлять 2,4 млн., у тому числі бойові втрати – 1,7 млн.

У 1945 р. кореспондент газети «Saturday Evening Post» відвідав Україну і був вражений побаченим. Згодом він з жахом писав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було, насамперед, українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених містам, промисловості, сільському господарству, людській силі».

Українці воювали проти нацистської Німеччини не тільки у Червоній армії, але й у складі інших армій і військових частин. Так, багато українців служили в польській армії генерала Владислава Андерса, а також в американській і канадській арміях. Вони воювали на британській стороні в Італії, Єгипті й Лівії, а також у французькому Русі Опору. Близько 2% польської дивізії ім. Тадеуша Костюшко й 70% чехословацької бригади генерала Людвіга Волі становили жителі Західної України.

За планом «Барбаросса» в Україну вторглися 57 дивізій й 13 бригад групи армій «Південь». Їх підтримували 4-й повітряний флот і румунська авіація. Проти них воювали 80 дивізій Київського й Одеського військових округів, перетворених після початку війни в Західний, Південно-Західний і Південний фронти. Морський кордон прикривав Чорноморський флот під командуванням віце-адмірала П. С. Октябрського. На території України в районі Луцьк-Рівне-Броди відбулася найбільша танкова битва першого періоду війни. Тривала вона тиждень (23-29 червня 1941 р.). По обидва боки було задіяно близько 2 000 танків. Ціною надзвичайних зусиль під Києвом, під час тривалого відступу, радянським військам вдалося затримати ворога більш ніж на два місяці. Таким чином, уже під столицею України почався зрив плану «Барбаросса». У серпні 1941 р. розгорнулися бої під Одесою, яку атакували румунські дивізії. 73 дні (5 серпня-16 жовтня 1941 р.) тривала оборона міста. Лише після того, як підійшли свіжі німецькі частини, радянські війська залишили місто.

Протягом одного року німецькі війська і їх союзники окупували територію України (червень 1941-липень 1942 р.). На окупованих територіях нацисти знищили мільйони мирних жителів, виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів, понад 400 гетто тощо. На території України гітлерівські кати вдалися до масового розстрілу військовополонених: у Яновському таборі (Львів) загинуло 200 тис. чоловік, у Славутинському – 150 тис., Дарницькому (Київ) – 68 тис., Сирецькому (Київ) – 25 тис., Хорольскому (Полтавська обл.) – 53 тис., в Уманській Ямі – 50 тис. чоловік. Взагалі на території України було знищено 1,3 млн. військовополонених.

Станом на березень 1943 р. до Німеччини було вивезено 5 950 тис. тон пшениці, 1 372 тис. тон картоплі, 2 120 тис. голів  великої рогатої худоби, 49 тис. тон масла, 220 тис. тон цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. овець. На березень 1944 р. ці цифри вже мали такі показники: 9,2 млн. тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса й мільйони тон іншої промислової продукції й продуктів харчування. Серед інших заходів, проведених окупаційною владою, була примусова мобілізація робочої сили в Німеччину (близько 2,5 млн. чоловік).

Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр, де тільки 29-30 вересня 1941 р. було знищено 33 771 євреїв. Далі тут протягом 103 тижнів окупанти здійснювали розстріли, загальна кількість жертв – 150 тис. осіб.

З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві основні течії руху Опору: комуністична (партизанські загони й радянське підпілля) і націоналістична (ОУН-УПА).

У ході загального контрнаступу Червоної армії з кінця грудня 1942 р. почалося звільнення України від німецько-фашистських загарбників. Першими на землю України вступили війська 1-ої гвардійської армії під командуванням генерала В.Кузнєцова, які 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із села с. Півнівка Міловського району на Луганщині. Битва за звільнення України тривала 680 діб і стала найважливішим етапом на шляху до перемоги над нацистською Німеччиною та її союзниками. Особливо жорстокі й кровопролитні бої відбувалися восени 1943 р. при звільненні від загарбників м. Києва. За Київську наступальну операцію 2 438 воїни отримали звання Героя Радянського Союзу. Десятки тисяч воїнів одержали високі державні нагороди. Серед них Н. Шолуденко, танк якого першим увірвався в Київ. В 1943-1944 рр. Україну від загарбників звільняли чотири Українських фронти, які очолювали відомі полководці: М. Ватутін,І. Конєв, Р. Малиновський,Ф. Толбухін. Велику допомогу наступаючим частинам Радянської армії, які звільняли українські землі, надавали партизанські з’єднання під командуванням С. Ковпака,

О. Федорова, М. Наумова.

Під час війни близько 2,5 млн. воїнів-українців нагороджені орденами й медалями, більше 2 тис. вояків отримали звання Героя Радянського Союзу, з них тричі визнані гідними цього звання І. Кожедуб,двічі – Д. Глінка, С. Супрун,О. Молодчий,П. Таран. Героями Радянського Союзу стали 97 українських партизанів і підпільників, з них С. Ковпак й О. Федоров – двічі. Близько 4 тис. радянських воїнів – представників 40 національностей СРСР отримали звання Герой Радянського Союзу за мужність і відвагу, виявлені під час боїв за звільнення території України.

Варто додати, що 01.05.1945 р. українець лейтенант О. Берест разом з М. Кантарія й М. Єгоровим встановили Прапор Перемоги над дахом німецького Рейхстагу, а підпис під Актом про капітуляцію Японії, який ознаменував закінчення Другої світової війни, від імені СРСР поставив інший українець – генерал-лейтенант К. М. Дерев’янко.

Віктор Іванович Саранча

кандидат історичних наук

доцент кафедри українознавства

КрНУ імені Михайла Остроградського