В Кременчуцькій виховній колонії для неповнолітніх провели вечір пам’яті відомого українського письменника Юрка Покальчука (Пако). Неповнолітні вихованці читали вірші і прозу письменника Пако, який неодноразово приїжджав до цієї колонії, привозив хлопцям одяг і речі, спілкувався з ними та допомагав влаштуватися у житті після «відсидки».

IMG_0887

Захід присвятили до річниці з дня народження письменника, яка була 24 січня. Хлопці задали, що впереше в Кременчук Пако приїхав у 2007 році. Про це письменник напередодні поїздки написав у своєму блозі.

«Сьогодні отримав листа від свого «тюремного  хрещеника» Максима. Їх цілою групою перевели з Маріуполя в Кременчук. Для мене краще це вчетверо ближче, якщо їхати. Ну і для нього теж. Але в листі знову прохання - і кросовки треба, і светр, і мило, і шкарпетки  і щось їсти.І головне - приїдьте до мене на «свіданку»,я так за вами скучив, я сумую і так далі. Я розумію - я єдина  людина з волі ,яка його підтримує зараз. Мама не пише вже півроку, батька нема. Нікому він не потрібний. І скільки таких дітей. І всім же не допоможу. А шкода. І не знаю, який  Максим буде,коли вийде. Але  зараз я його жалію і люблю такого, який він є. Ще рік йому сидіти. Допомагатиму. Хочу вірити -  хоч часами трохи сумніваюсь. Всяке вже бачив. Але якби вдалося його витягти  остаточно з бруду - я був би просто щасливий. Поки що пошлю дещо  посилками,а пізніше поїду. Я в Кременчуцькій «малолітці» ще не був»

Запис від 23 жовтня 2007 року

Пако і його «тюремний хрещеник» МаксимwmKhN9SEPj (1)

 Як виявилося, деякі кременчужани стали прототипами його творів

 «А  в Кременчуцькій колонії крім мого «хрещеника» Максима  зараз появився  ще  Вадик, прототип  героя моєї повісті «Хуліган Зайчик» Вже мені вітання передавав через  керівників колонії, з якими я зв’язувався. Там такаий характер - вогонь. Але чи вдасться далі його направити,  куди  треба...  Не відомо. Побачимо. От маю ще нові клопоти. Хоч я до них звик».

Запис від 31 жовтня 2007 року

Пако, Максим (зліва) і Хуліган Зайчик (зправа)

KrDoq2wtqc (1)

Вихованці колонії читали поезію Покальчука: «Вони кажуть», «Любити як дихати», «Я упаду», «Я тебе не люблю», «Коли ти йдеш вулицею», «Діоген». А ще почули спогади друзів та близьких знайомих Юрія про його життя, творчість, опіку над колоністами з різних куточків України, та роботу в літературі.

Про Кременчук і перші відвідини міста Юрко згадує ось так:

«Через два дні після повернення з Парижа я опинився в  Кременчуці. Все було домовлено наперед. Я знав,що мене чекають і «пацан сказав - пацан зробив». Мене в зоні навчили жити  «по понятіям». Дай БОГ, ЩОБ УСІ ПО НИМ ЖИЛИ. Так чи інакше місто стає твоїм, коли в тебе появляються в ньому друзі. Окрім начальника колонії і заступника по виховній роботі, яких я знав давніше. в мене появився новий  кременчуцький друг Олег Філіпас. Здавалось, ну нащо йому треба влаштовувати для мене зустрічі і пресконференцію. А він узявся  за все так, що в мене у ці два дні просто не було часу більше ні на що. Міста я майже не бачив. Але приємна атмосфера була в університеті на кафедрі української літератури (КРНУ – прим. ред.) і  дуже гарно  пройшла зустріч у книгарні «Еврика», працівники якої (це не часто в нинішніх книгарнях) люблять книгу і цінують і знають, і тут Кременчукові честь і слава за таку книгарню. І за такого Олега Філіпаса. Бо на таких ентузіастах, як він і тримається наша культура, її розвиток, її поширення. Звичайно,провінційні настрої створили в певних людей  у Кременчуці до мене упередженість, як до літературного хулігана і скандаліста, але мої виступи дещо охолодили цю ворожість. І стаття в «Кременчуцькому Телеграфі» про мене появилась загалом непогана, фахова, хоч і холодна. Навіть про мою багатолітню працю в колоніях  з кримінальною молоддю загалом сказано  з легким позитивом але не більше.
 В  колнії було  теж добре. Обдивився всю колонію - не гірша ніж Прилуки. Це не Маріуполь. На зустрічі з пацанами було тихо, навіть кашлянути  соромились. Приємно. А потім нефромальне спілкування - і коли я з обличчя визначаю, за що сидить і який строк приблизно дістав  - всі вже мої. Півтори години сидів я зі своїм хрещеником Максимом у  кімнаті психолога, але в сусідній  кімнаті - двері відкриті  - завжди хтось був. Що я про нього скажу. Якби через півтора роки, пробувши кілька місяців на волі, він лишився би таким, більшого мені не треба. Поки що. Надіюсь. Наступного дня по поверненні до Києва  я поїхав у «Магнолію ТВ»  і подав фото і документи на розшуки рідних Зайчика. Бо він мене спитав – «я у травні вийду, дядя Юра,а куди мені йти?» У мене все аж  йокнуло всередині  от я і почав думати про нього»

Запис від 2 грудня 2007 року

Згадали вихованці колонії і журнал «Горизонт», який Покальчук випускав в Україні, збираючи до нього творчість неповнолітніх, що опинилися в колоніях, та фільм про історії життя, таких, як вони.

Колоністи читають «Горизонт» на вечорі пам'яті

IMG_0894

«Зрозуміла річ я потім поїхав у колонію в Кремечук. 12 лютого в Кременчуці відбулась презентація фільму «Зона особливої уваги», який за моїм проектом і безпосредньою участю зняла студія 1+1 про життя  піділтків і причини, з яких вони потрапляють у колонії. Презентація пройшла дуже добре. Приїхало  навіть кілька гостей з  відділення Депатаменту у Полтаві. Але  в попередній мій приїзд  підійшов до мене «хуліган Зайчик» і  питає  - мене звільнять скоро, а куди мені йти? Мені його стало дуже шкода. Нічого про своїх рідних не знає. Я сфотографував його і передав у «Магнолію ТБ» і врешті його бабуся в Луганській області побачила його  фото по телебаченню і подзвонила його сестрі  у Київ, а потім сестра в Магнолію, а потім мені, а потім появилась його мама і я привіз її на побачення до сина з ночівлею. А Зайчк не знав жодної адреси рідних, бо вони під Києвом наймали квартиру без реєстрації. Нижче я подаю його фото зі мною після побачення з мамою. В цій же машині я привіз і брата мого хрещеника Максима ,який теж його не бачив два роки, і ці  діти були щасливі і я  теж, коли бачив їхні обличчя після зустрічей з рідними. А потім я мав зустрічі з «літераторами» Кременчуцької колонії і набрав багато творів і вони будуть в новому номері «Горизонту».

Запис від 28 лютого 2008 року

Пако і Кременчук: спогади відомого сучасного письменника і вечір пам’яті в нашому місті (ФОТО, ВІДЕО) (фото) - фото 5

Помер Юрко Покальчук вже за півроку після відвідин Кременчука – 10 вересня 2008 року. Проте у серцях хлопців з колоній він залишився тим самим «дядьою Юрою», який був одним з небагатьох, кому вони були не байдужі, до кого можна звернутися, хто зможе щось порадити, допомогти.

IMG_0904

Відео: oleg filipas 

05366.com.ua

Пако і Кременчук: спогади відомого сучасного письменника і вечір пам’яті в нашому місті (ФОТО, ВІДЕО)

В Кременчуцькій виховній колонії для неповнолітніх провели вечір пам’яті відомого українського письменника Юрка Покальчука (Пако). Неповнолітні вихованці читали вірші і прозу письменника Пако, який неодноразово приїжджав до цієї колонії, привозив хлопцям одяг і речі, спілкувався з ними та допомагав влаштуватися у житті після «відсидки».

Захід присвятили до річниці з дня народження письменника, яка була 24 січня. Хлопці задали, що впереше в Кременчук Пако приїхав у 2007 році. Про це письменник напередодні поїздки написав у своєму блозі.

«Сьогодні отримав листа від свого «тюремного  хрещеника» Максима. Їх цілою групою перевели з Маріуполя в Кременчук. Для мене краще це вчетверо ближче, якщо їхати. Ну і для нього теж. Але в листі знову прохання - і кросовки треба, і светр, і мило, і шкарпетки  і щось їсти.І головне - приїдьте до мене на «свіданку»,я так за вами скучив, я сумую і так далі. Я розумію - я єдина  людина з волі ,яка його підтримує зараз. Мама не пише вже півроку, батька нема. Нікому він не потрібний. І скільки таких дітей. І всім же не допоможу. А шкода. І не знаю, який  Максим буде,коли вийде. Але  зараз я його жалію і люблю такого, який він є. Ще рік йому сидіти. Допомагатиму. Хочу вірити -  хоч часами трохи сумніваюсь. Всяке вже бачив. Але якби вдалося його витягти  остаточно з бруду - я був би просто щасливий. Поки що пошлю дещо  посилками,а пізніше поїду. Я в Кременчуцькій «малолітці» ще не був»

Запис від 23 жовтня 2007 року

Пако і його «тюремний хрещеник» МаксимwmKhN9SEPj (1)

 Як виявилося, деякі кременчужани стали прототипами його творів

 «А  в Кременчуцькій колонії крім мого «хрещеника» Максима  зараз появився  ще  Вадик, прототип  героя моєї повісті «Хуліган Зайчик» Вже мені вітання передавав через  керівників колонії, з якими я зв’язувався. Там такаий характер - вогонь. Але чи вдасться далі його направити,  куди  треба...  Не відомо. Побачимо. От маю ще нові клопоти. Хоч я до них звик».

Запис від 31 жовтня 2007 року

Пако, Максим (зліва) і Хуліган Зайчик (зправа)

KrDoq2wtqc (1)

Вихованці колонії читали поезію Покальчука: «Вони кажуть», «Любити як дихати», «Я упаду», «Я тебе не люблю», «Коли ти йдеш вулицею», «Діоген». А ще почули спогади друзів та близьких знайомих Юрія про його життя, творчість, опіку над колоністами з різних куточків України, та роботу в літературі.

Про Кременчук і перші відвідини міста Юрко згадує ось так:

«Через два дні після повернення з Парижа я опинився в  Кременчуці. Все було домовлено наперед. Я знав,що мене чекають і «пацан сказав - пацан зробив». Мене в зоні навчили жити  «по понятіям». Дай БОГ, ЩОБ УСІ ПО НИМ ЖИЛИ. Так чи інакше місто стає твоїм, коли в тебе появляються в ньому друзі. Окрім начальника колонії і заступника по виховній роботі, яких я знав давніше. в мене появився новий  кременчуцький друг Олег Філіпас. Здавалось, ну нащо йому треба влаштовувати для мене зустрічі і пресконференцію. А він узявся  за все так, що в мене у ці два дні просто не було часу більше ні на що. Міста я майже не бачив. Але приємна атмосфера була в університеті на кафедрі української літератури (КРНУ – прим. ред.) і  дуже гарно  пройшла зустріч у книгарні «Еврика», працівники якої (це не часто в нинішніх книгарнях) люблять книгу і цінують і знають, і тут Кременчукові честь і слава за таку книгарню. І за такого Олега Філіпаса. Бо на таких ентузіастах, як він і тримається наша культура, її розвиток, її поширення. Звичайно,провінційні настрої створили в певних людей  у Кременчуці до мене упередженість, як до літературного хулігана і скандаліста, але мої виступи дещо охолодили цю ворожість. І стаття в «Кременчуцькому Телеграфі» про мене появилась загалом непогана, фахова, хоч і холодна. Навіть про мою багатолітню працю в колоніях  з кримінальною молоддю загалом сказано  з легким позитивом але не більше.
 В  колнії було  теж добре. Обдивився всю колонію - не гірша ніж Прилуки. Це не Маріуполь. На зустрічі з пацанами було тихо, навіть кашлянути  соромились. Приємно. А потім нефромальне спілкування - і коли я з обличчя визначаю, за що сидить і який строк приблизно дістав  - всі вже мої. Півтори години сидів я зі своїм хрещеником Максимом у  кімнаті психолога, але в сусідній  кімнаті - двері відкриті  - завжди хтось був. Що я про нього скажу. Якби через півтора роки, пробувши кілька місяців на волі, він лишився би таким, більшого мені не треба. Поки що. Надіюсь. Наступного дня по поверненні до Києва  я поїхав у «Магнолію ТВ»  і подав фото і документи на розшуки рідних Зайчика. Бо він мене спитав – «я у травні вийду, дядя Юра,а куди мені йти?» У мене все аж  йокнуло всередині  от я і почав думати про нього»

Запис від 2 грудня 2007 року

Згадали вихованці колонії і журнал «Горизонт», який Покальчук випускав в Україні, збираючи до нього творчість неповнолітніх, що опинилися в колоніях, та фільм про історії життя, таких, як вони.

Колоністи читають «Горизонт» на вечорі пам'яті

IMG_0894

«Зрозуміла річ я потім поїхав у колонію в Кремечук. 12 лютого в Кременчуці відбулась презентація фільму «Зона особливої уваги», який за моїм проектом і безпосредньою участю зняла студія 1+1 про життя  піділтків і причини, з яких вони потрапляють у колонії. Презентація пройшла дуже добре. Приїхало  навіть кілька гостей з  відділення Депатаменту у Полтаві. Але  в попередній мій приїзд  підійшов до мене «хуліган Зайчик» і  питає  - мене звільнять скоро, а куди мені йти? Мені його стало дуже шкода. Нічого про своїх рідних не знає. Я сфотографував його і передав у «Магнолію ТБ» і врешті його бабуся в Луганській області побачила його  фото по телебаченню і подзвонила його сестрі  у Київ, а потім сестра в Магнолію, а потім мені, а потім появилась його мама і я привіз її на побачення до сина з ночівлею. А Зайчк не знав жодної адреси рідних, бо вони під Києвом наймали квартиру без реєстрації. Нижче я подаю його фото зі мною після побачення з мамою. В цій же машині я привіз і брата мого хрещеника Максима ,який теж його не бачив два роки, і ці  діти були щасливі і я  теж, коли бачив їхні обличчя після зустрічей з рідними. А потім я мав зустрічі з «літераторами» Кременчуцької колонії і набрав багато творів і вони будуть в новому номері «Горизонту».

Запис від 28 лютого 2008 року

Пако і Кременчук: спогади відомого сучасного письменника і вечір пам’яті в нашому місті (ФОТО, ВІДЕО) (фото) - фото 5

Помер Юрко Покальчук вже за півроку після відвідин Кременчука – 10 вересня 2008 року. Проте у серцях хлопців з колоній він залишився тим самим «дядьою Юрою», який був одним з небагатьох, кому вони були не байдужі, до кого можна звернутися, хто зможе щось порадити, допомогти.

Відео: oleg filipas 

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать