125 років тому був відкритий Кременчуцький міський лазарет

Завдяки центральному положенню Кременчука відносно військових поселень на Україні та мобільному пересуванню через зручну дніпровську переправу, саме його було вибрано для розташування Головного штабу інспектора резервної кавалерії та військових поселень.

У 1852 році поблизу Дніпра на Скатній площі з’являється чудовий архітектурний ансамбль. Він складався с трьох головних корпусів, двох флігелів для квартир чиновників, дерев’яних приміщень для конюшень, сараїв та «льодників». В комплекс споруд увійшла і стара вежа, яка залишилася від «присутственных мест» останньої чверті 18 ст. і використовувалася до цього часу як складське приміщення у відомості Чорноморського флоту. Інспектором резервної кавалерії і військових поселень 1 серпня 1840 року призначається вже літній генерал від кавалерії граф Олексій Петрович Нікітін (1777-1858рр.), який і приїздить у 1852 році до Кременчука. До речі, в ад’ютантах при О.П. Нікітіні з 1844 року перебував молодий Олександр Олександрович Остроградський з відомої на Кременчуччині родини Остроградських, батько Василя Олександровича – майбутнього голови Кременчуцького дворянства, члена ІІІ Державної Думи. Тут, в Кременчуці О. О. Остроградський отримує звання поручика і згодом переводиться у Гусарський Цесаревича полк.

Після переїзду військового начальства у нові приміщення на Скатній площі у 1852 році напроти будівель Штабу розбивають плац для парадів, облаштовують по периметру насадженнями тополі, тому він отримує назву Парадна площа і так використовується до 1874 року, коли тут розбивають Штабний сквер. Вулиця, де були розташовані головні будівлі отримала назву Штабна. В 1857 році будівлі Штабу починають звільнятися від старих господарів і передаються у відомство Інженерного департаменту військового міністерства.

В цей час Полтавське губернське правління виношує ідею створення гімназії для дітей бідних і дрібнопомісних дворян з додатковим класом, де викладали б «військові науки» з тим, щоб потому учні цієї гімназії могли йти вчитися у військову академію. Тому губернатор почав клопотання про відкриття в цих приміщеннях чоловічої гімназії. Але міністерство народної освіти відхилило цю пропозицію за браком коштів, які треба було виплатити військовому відомству за будівлі.

В ході військової реформи протягом 1861-1862 років були скасовані такі армійські одиниці як корпуси, і найвищим військовим з’єднанням російської кінноти на довгі роки залишається дивізія, і вже в 1862 році приміщення на вулиці Штабній приймають нових господарів – Штаб 3-ї кавалерійської дивізії. А в 1864 році після розгрому польських повстанців в Кременчук був направлений легендарний 4-й Уланський Харківський полк. У другій половині 1875 року проводиться реорганізація військ кавалерії, в результаті якої 4-й Харківський уланський полк виїжджає з Кременчука у містечко Слонім Віленського Військового Округу.

Напередодні русько-турецької кампанії в грудні 1876 року в Полтавську губернію з 9-ї піхотної дивізії другої бригади прибули 36-й Орловський Генерал-фельдмаршала князя Варшавського графа Паскевича полк, який розташувався частково в Полтавській губернії, частково в Харківській та 35-й Брянський Генерал-ад’ютанта князя Горчакова полк, який на той час розташувався частково в Кременчуці, частково в Кременчуцькому повіті (Градизьк і Богомоловка). Командний склад і Штаб 2-ї бригади та командування 35-ого Брянського полку займає будівлі приміщень інженерного відомства на Штабній вулиці. Але менш ніж через рік полки мобілізуються на російсько-турецьку війну і знову повертаються на місця свого квартирування після 1778 року.

Протягом 80-х років 19 століття Кременчук поступово перетворюється в справжній військовий стратегічний пункт. Завдяки залізничному мосту через Дніпро станція Кременчук має значний вантажний та пасажирський обіг і зв’язана майже з усіма великими містами держави, що дає можливість для мобільного пересування як між близькими, так і між віддаленими військовими об’єктами.

Перебування такої кількості військових у місті спонукало командування Київського Округу прийняти рішення про кваліфікований військовий медичний заклад. Тому в 1890 році на ім’я військового міністра з Головного Штабу Київського округу надходить відношення (за №22975 від 18 травня) про доцільність відкриття місцевого лазарету в Кременчуці. Як повідомив Окружному Штабу в своєму донесенні начальник Інженерів Округа, в місті Кременчуці до кінця 1895 року були проведені роботи по перебудові штабних приміщень під лазарет, а навесні 1896 року остаточно завершені роботи, улаштовані приміщення при лазареті 3-х квартир фармацевтів, 2-х квартир лікарів, приміщення для інфекційних хворих, аптечних складів та інших служб. На утримання всіх служб лазарету виділено було 5846 рублів 60,8 коп. В цю суму входила зарплатня особистого складу, гроші на придбання медикаментів і на утримання бібліотеки. Бібліотеки при міських лазаретах відкривалися згідно Наказу по військовому відомству від 1888 року за №293.

За дорученням Головного військово-медичного інспектора Руперта керувати роботами по завершенню перебудови приміщень під лазарет у грудні 1897 році до Кременчука з Риги приїздить лікар тамошнього військового шпиталю Іван Андрійович Зубковський, уродженець села Єрки Миргородського повіту Полтавської губернії. 20 лютого 1898 року саме лікар І.А. Зубковський в статусі старшого лікаря відкрив Кременчуцький міський лазарет. В своїх спогадах він відмічав дуже вдалу улаштованість будівель лазарету, вони були світлими і просторими.

5 березня 1898 року вийшов циркуляр Головного Штабу за підписом начальника генерал-лейтенанта Сахарова про відкриття в Кременчуці 20 лютого 1898 року міського лазарету на 150 місць.

Так почалася нова сторінка історії колишніх штабних будівель. Протягом всього 125-річного періоду призначення закладу майже не змінювалося. За радянських часів і до початку 2000-х років – це військовий шпиталь. Тепер ці будівлі облаштовують наші нацгвардійці. Ведуться часткові ремонтні роботи. З надією старі будівлі дивляться у своє майбутнє.