«Хто верта на щитi – той не вмира», - поет і патріот Сергій Петренко (1955 – 2013)

Сергiй Миколайович Петренко (7.11.1955 – 14.10.2013) – україномовний поет. Член Кременчуцької cпiлки лiтераторiв «Славутич», заступник голови ТСЛ «Дiалог» м. Комсомольска, керівник Кременчуцького клубу поетичного слова «Цвiт калини», входив до складу Нацiональноi Спiлки журналiстiв України. Був ройовим Полтавського Крайового Козацького Товариства, активiстом Товариства Української Мови та Просвiти.
Вiдомий у Кременчуцi колекцiонер старовини, краезнавець, власник унiкальної мiсцевої мiнералогичної колекцii фiгурних каменiв «Дивовижний свiт природи».
Його поетичнi, лiтературнi та публiцистичнi твори можна бачити на сторiнках майже всiх місцевих перiодичних видань. Друкували роботи С.М.Петренка на шпальтах як обласних так i інших регіональних видань України.
В його творчому доробку є важливий пласт громадянської лiрики, не позбавленої сатири, сарказму i критики на наше розхристане сьогодення. Тому, мабуть саме з цiєї причини поет роками не мiг знайти спонсорської пiдтримки для видання своїх книг, вiн зробив багато звернень до керівництва майже всiх промислових гiгантiв Кременчука, бiзнес структур, вiддiлiв культури мiсцевої та обласної адміністрацій.
Популярність Петренка досягла меж Роcії, Латвії, Грузiї, країн Західної Європи. Сергій Миколайович знайомиться з українською діаспорою в Америцi, Австралii, Канадi. Саме зусиллями української спільноти Iталiї в 2007 р., нарештi, дуже мiзерним накладом – всього 135 примірників, побачила світ книга «Перлини душi».
За безмірну силу духу, дар поетичного слова, проведену гіганську роботу і підтримку Сергій Миколайович ніс в душі велику вдячність відомій поетесі-інваліду, нині вже покійної «Буковинскій мадонні» - Анні Дущак. З особливою повагою ставився до Любові Ількової, яка в свій час, як багато українських жінок, зробила нелегкий вибір і працювала за межами України. Кременчуцький поет присвятив їй цілий цикл ліричних віршів «Лелеченьці». Деяки з них вже стали пісенними хітами.
Сергій Петренко мав багато цікавих захоплень. Його називали археологом-любителем, краєзнавцем, навіть істориком і мінерологом. Унікальними знахідками Петренка поповнено експонати Кременчуцького краєзнавчого музею. Півкілограмовий бурштин (янтарь –авт.) місцевого походження став прикрасою одного з залів. Вражає і унікально-рідкісна колекція фігурних каменів.
Найбільше задоволення і насолоду приносила Сергію Миколаевичу співпраця з творчими людьми, композиторами. Кожна нова пісня для нього була справжнім святом. Пісні на слова Сергія Петренка ввійшли до піcенних збірок Анатолія Мірошниченка зі Світловодська, Ярослава Злонкевича з Тернопільщини. Наш відомий хормейстер, учитель музики і композитор Анатолій Мізюн створив романс «Дивні очі» - це була остання «лебедина піcня» нашого вiдомого земляка.
З талановитим виконавцем i композитором Леонiдом Крисою у Сергія була справжня дружба. Перша їх спільна робота - пісня «Купалися лелеченьки». Виконуючи цю пісню, Леонід Олександрович здобув гран-прі на Першому обласному фестивалі-конкурсі композиторів пісенного жанру «Журавлиний ключ-2006» (м. Полтава). Їх пісні «Сповідь», та крилата «Лелеченьки» в 2007-2008 роках звучали в ефірі Українського Національного радіо.
Знайомство з яскравою співачкою і композитором Світланою Каширскою, з його рідного Добропілля, що на Донбасі, принесло декілька нових пісень, які теж допомогли здобути не одну перемогу в пісенних конкурсах України. Їй Сергій Петренко теж присвятив ряд ліричних шедеврів.
Згодом і інші вірші стали пісенними творами, музику до яких написав Борис Бабілуа. Завдячуючи близькому знайомству з цим талановитим композитором і виконавцем приніс Петренко і його другові багато радісних творчих вражень. Їх музична скарбничка поповнилась більш ніж десятком різнобарвних творів. Досить згадати козацький марш «На Покрову», баладу «Шиловичі», реквіем «Буковинській мадонні», «Батьківський поріг»…
Дружня творча співпраця з самобутньою талановитою поетесою Тетяною Потрясовою, окрім билинної протяжливої «Ой, тумане, тумане…», приносить все нові і нові пісні.
Взагалі 2010 рік став для Сергія Миколайовича особливим. 7 листопада його численні друзі, родина Бабілуа - засновники і керівники арт-клубу "Етнолайф" , провели в ДК ім. Котлова творчий вечір, присвячений 55-річчю з дня народження поета, зробивши поетові справжній подарунок і порадувавши святом, на якому були присутні представники творчої інтелігенції з різних міст України.
Твори Сергiя Петренка друкувалися в альманахах СЛ «Славутич», в лiричнiй збiрцi «Струни серця», в книзi споминiв Бiблiотечної системы «Мій родовід».
Сергiй Миколайович дуже цiнував свiй книжковий первiсток – «Цвiт калини», що був надрукований ще в 2003 роцi у Комсомольскому видавницьтвi «Горiшнi плавнi» при ТСЛ «Дiалог».
Петренко мав дипломи за участь в щорiчних лiтературних конкурсах «Золота осiнь», був нагороджений грамотами за спiвпрацю з ЦБС.
В 2008 роцi призерка першого Мiжнародного фестiвалю козацької, народної, сучасної пісні та кiно «Куяльник-2008» Юлiя Зеленiна стала лауреаткою, за виконання пiснi на слова Сергiя Петренко. За станом здоров'я, Сергiй Миколайович не змiг особисто бути присутнім на важливому заходi.
Того ж, 2008 року, поет став переможцем лiтературного конкурсу у номiнацiї «поезiя», організованого Нацiональною Спiлкою Журналістів України в Кременчуцi.

Сергій був незвичайно талановитою людиною, але не отримав і сотої частки заслуженого визнання. Петренко був людиною, беззавітно відданим поезії, він безмірно любив Україну, писав талановито і був бідний, як церковна миша. Після того, як стався інсульт, Сергій Миколайович не міг бiльше творити. Він дуже переживав i сумував. Не маючи постійного житла, даху над головою, щоб нікому не докучати і не бути тягарем друзям, поет наклав на себе руки 14 жовтня 2013, на свято Покрови.

Похований С.М. Петренко у селі Червона Знам'янка, Кременчуцького району.

І як сильно звучать сьогодні слова поета, присвячені Дню Незалежності України, написані ним 23 серпня 2010 року:

ХТО ВЕРТА НА ЩИТI – НЕ ВМИРА

Закликаю на бiй за Вкраїну
Душi всiх, хто полiг у бою,
Бо нiхто з Вас тодi не загинув,
Захищаючи землю свою.

Ви навiк здобули собi славу,
Розбиваючи рабське ярмо,
I героями стали по-праву,
Ми в серцях Вашу честь несемо!

Закликаю на бiй побратимiв,
Настае вирiшальна пора,
Духом сильнi ряди незборимi:
Хто верта на щитi – не вмира!

Тож, в єдину шикуймося лаву,
Хай в нащадках живе наша кров!
Українська прадавня держава
Розквiтатиме волею знов!

Краще славною смертю вмирати
За свободу в нерiвнiм бою,
Нiж безглуздо поволi чекати,
Доки витравлять душу твою!