Відходи виробництва та поводження з ними регламентується в Україні головним чинним документом від 05.03.1998 № 187/98-ВР Законом «Про відходи». У цьому документі кожен бажаючий може ознайомитися з засадничими принципами, які встановлені державою та законом відносно відходів, зі способами поводження з ними, порядком їх нормування, зберігання, та передачі на кінцевий пункт - утилізація.

Відходи можуть бути різного ступеня шкідливості для населення та навколишнього середовища, а тому для кожної групи відходів існує своя технологія їх знешкодження, переробки (утилізації з метою одержання з відпрацьованих продуктів їх залишкових корисних властивостей), знищення (у разі неможливості корисного використання відходів чи рециклінгу).

Існує загалом 4 класи небезпечності відходів. Офіційно в Україні відношення певного відходу до класу небезпечності визначають Жовтий та Зелений переліки та Перелік небезпечних властивостей для відходів, які можуть мати негативний вплив на довкілля через скупчення у надмірній кількості. Дані переліки відходів, які розподіляють основні небезпечні речовини на дві основні категорії (дуже небезпечні (1-2 клас) – Жовтий перелік, помірно небезпечні (3-4 клас_ - Зелений перелік), виникли у зв’язку з приєднанням України у 1999 році до Базельської конвенції щодо контролю за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та щодо їх видалення.

Цей контроль та внутрішньодержавний за поводженням з небезпечними відходами здійснює Міністерство екології та природних ресурсів України, що й видає Ліцензії перевіреним фірмам, що виконують роль постійних збірників відходів та акумулюють різні небезпечні речовини на своїх територіях (на що мають право згідно з терміном дії Ліцензії на операції поводження з небезпечними відходами – збирання, зберігання, перевезення) до моменту передачі у необхідній рентабельній кількості на кінцеву переробку, знешкодження, утилізацію або захоронення на полігоні.

Переповненість полігонів ТПВ та промислових відходів 3-4 класів небезпечності сьогодні пояснюється відносно недорогою вартістю талонів для розміщення сотень кубів відходів на звалищах, які постійно нарощують свої площі. Ця проблема також пов’язана з майже нерозвиненою технологічною стороною, що має утилізація, а також система переробки відходів, тобто замість використання усіх можливих корисних властивостей відходів для виробництва нової продукції – хімічних речовин, добрива, будматеріалів, наша країна фактично нарощує об’єми полігонів, звалищ, у тому числі й несанкціонованих.

Для того, щоб убезпечити країну від стихійного накопичення відходів та отруєння життєвого простору населення, необхідно кожному підприємству мати договір, за яким проходитиме утилізація відходів, тобто згідно якого можна передавати різноманітні відпрацьовані предмети та речовини ліцензованій фірмі, яка передає далі відходи на кінцеву утилізацію.