Сьогодні Вербна неділя!

Сьогодні Вербна неділя. Це свято відзначають за 7 днів до Великодня. Великий Тиждень, який ще називається Страсним, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в'їзду Ісуса в Єрусалим.

На слов'янських територіях, де пальми не ростуть, а весна настає з цвітінням верб, пальмові гілки люди замінили вербними. Відповідно і назва свята змінилася: білоруською — Вербніца, болгарською — Цветніца, сербською — Цвети, словацькою — Квітна неділя. У деяких місцевостях України Вербну неділю також називають Квітною.

День Вербної неділі нагадує християнам урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим, який знаменував собою безпосереднє наближення Його Страстей і смерті на хресті.

У Вербну неділю святять вербу. Під церквами люди продають заготовлене вербове гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі, бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". За традицією, коли закінчується відправа, і священик окропить гілля свяченою водою, діти стараються якнайшвидше дістати вербу і проковтнути по кілька "котиків", "щоб горло не боліло".

Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі або в полі по кілька гілок, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток". Решту верби несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Після церкви люди, одне одного, били такою свяченою вербою, примовляючи:

«Не я б’ю — верба б’є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!»

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви та коли додому йшли. Б’ючись вербовими гілками, вони примовляли:

«Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!»

В Галичині примовляли так:

«Шутка б’є — не я б’ю,

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень!»

верба

До християнства Вербна неділябув язичницьким святом – Вербиця, Шутковий тиждень. Це свято вшанування прадавнього Дерева життя, як символу вічності, яке і сьогодні відзначають українські язичники. Традиція цього святкування існує також у інших народів світу та має прадавні дохристиянські корені. Виникнення Свята сягає сивих тисячоліть— часів Трипільської культури.

Про давність обряду Свята Вербиці свідчить той факт, що це Свято було відоме ще римлянам, які перейняли його від етрусків чи пелазгів. Під час великих урочистостей уСтародавньому Римі жерці-феціалисвятили вербу й торкаючись нею шановних гостей, промовляли ритуальні слова. Доторкання свяченою вербою для людини означало поєднання з безмежним Всесвітом. Вже в той час цей обряд (промовляння «не я б'ю– верба б'є) був відомий як дуже давній звичай. Бити галузкою верби— означає пробудити творчу енергію людини.

Вербове дерево в давнину вважалося чарівним й символічним. На ньому перепочивали добрі духи та душі, тому верба й приносила щастя в родини. Вона перша приводила весну в березневі дні весняного рівнодення. Розпускаючись та розквітаючи, верба символізує силу та життєдайність Природи, передає здоров'я, силу та красу людині, тваринному світу та навколишній природі.

З часу хрещення Русі прадавнє Свято Вербиці почало збігатися з християнським святомВхід Господній у Єрусалим.

За матеріалами «Вікіпедії».

верба