• Головна
  • Лев Ісаакович Євселевський – засновник кременчуцького краєзнавства повоєнних часів
10:24, 21 серпня 2018 р.
Надійне джерело

Лев Ісаакович Євселевський – засновник кременчуцького краєзнавства повоєнних часів

Лев Ісаакович Євселевський – засновник кременчуцького краєзнавства повоєнних часів

Доцент кафедри українознавства Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, кандидат з мистецтвознавства  Алла Лушакова під час своєї доповіді «До 90-річчя від дня народження найвідомішого кременчуцького історика Лева Ісааковича Євселевського» на науковій конференції «Старожитності й давня історія Кременчука» повідала про життєвий шлях кременчуцького вченого.

Лев Ісаакович Євселевський – доктор історичних наук, професор Кременчуцького національного університету, заслужений діяч культури України. З ім’ям чоловіка пов’язано відродження кременчуцького краєзнавства у повоєнні роки.

Майбутній вчений народився в Кременчуці 2 січня 1928 року у родині службовця. Отож, цього року виповнилося дев’яносто років від дня його народження.

Батько Лева певний час очолював дитячий будинок, а мати була домогосподаркою, а ще, маючи слабке здоров’я, часто хворіла. Тому головними вихователями хлопчика були його бабуся та старша сестра, котра і навчила його писати, читати, рахувати до ста.

Завдяки цим знанням він вступив до середньої школи №9 не у восьмирічному віці, як вимагало в той час шкільне законодавство, а з семи років. Ця школа знаходилася в новому будинку Маріїнської жіночої гімназії по вулиці Гоголя. На сьогодні цей будинок зберігся і там розташовано штаб Льотного коледжу.

У 1941 році, коли розпочалася Друга світова війна, Лев Ісаакович закінчив шостий клас, а вже 9 серпня ворожі війська захопили правобережну частину Кременчука. У цей час у нашому місті почалася паніка: дехто захопивши клунки побіг на Піщану гору (Водоканал), дехто почав бігати по магазинам і складам, аби грабувати те, що залишилося без догляду.

Мати вченого налякана чутками про єврейські погроми, котрі влаштовують німці, схопила його та, не дочекавшись повернення чоловіка з роботи, а старшої доньки з аеродрому, яка працювала на спорудженні оборонних укріплень, пішки подалася в евакуацію разом із ним.

Пішки вони дійшли до Решетилівки, а там сіли на потяг, який йшов на схід. За два тижні добралися до Ростова-на-Дону, а звідти евакопункт направив їх у Краснодарський край до місцевого колгоспу.

Німці цього часу продовжували наступати, а родина мусила знову і знову евакуйовуватися: до Махачкали, потім до Баку, далі через Каспійське море до Середньої Азії, а осіли у Самарканді.

Згодом їх там знайшов батько, який зумів евакуюватися зі старшою донькою. Всі разом вони розшукали бабусю, котра евакуювалася до Казахстану. Попри це у ці роки евакуації були надзвичайно тяжкими, і мати, не витримавши, померла у Середній Азії, де і була похована. Там же померла і бабуся.

Згодом батько отримав призначення у Джамбай на агробіологічну станцію, проте син залишився у Самарканді. Тут Лев Євселевський, здобувши професію стругальника, працював на місцевому заводі.

У червні 1944 року родина отримала виклик до Кременчука та повернулася до рідного міста. Лев Ісаакович пішов працювати на завод імена Стадана (сучасний Кременчуцький завод дорожніх машин), а батько працював за своєю попередньою професією.

У червні 1945 року майбутнього вченого мобілізували до армії. Лева Євселевського направили до Харківського військового медичного училища, але провчився він там не повний рік, адже відбулося скорочення збройних сил СРСР. Тому цей навчальний заклад розформували, а курсантів демобілізували.

Отож, він знову повертається до Кременчука, де закінчує середню школу. Після цього вступив до Лохвицького педагогічного училища, а згодом – до Полтавського педагогічного інституту, де здобув професію учителя. У цих навчальних закладах майбутній вчений навчався заочно. Лев Ісаакович працював на громадській, комсомольській, партійній роботі.

У 1954 році починається вчительський період чоловіка – його запрошують до медичного училища викладати історію. На той час Кременчуцьке медичне училище мало надзвичайно погану матеріально-технічну базу, одну з найгірших в Україні. Проте цей навчальний заклад славився як одне з кращих училищ за постановкою навчально-виховної роботи.

Лев Євселевський не лише став добрим викладачем, адже добре знав свій предмет, володів різними методиками викладання, а й намагався навчати своїх вихованців живої історії.

Тому створив історичний гурток, у якому разом зі своїми вихованцями зібравматеріали про кременчуцькі підпілля в роки Другої світової війни. Завдяки цьому понад двохсот кременчужан отримали нагороди за участь у війні проти фашизму. Окрім того, на основі цих матеріалів була написана книга «Чуєш, Дніпре!» Цю книгу відзначили комсомольською обласною премією імені Артеменка.

Отож, в училищі Лев Ісаакович починає не лише працювати викладачем, а й заявляти про себе як краєзнавця, вченого. Разом із групою авторів пише перший нарис зі історії Крюківського вагонобудівного заводу. Чоловік інтуїтивно нащупує тему, з якою потім буде працювати впродовж усього життя – це історія робітничого класу України.

З цієї теми вчений готує кандидатську дисертацію «Революційна боротьба трудящих Кременчука кінець XIX – лютий 1918 року», що була захищена в Харківському університеті імені Горького (сучасний Національний університет імені Каразіна) навесні 1970 року.

Із листопада 1970 року починається найбільш плідний період у житті ЛеваЄвселевського. Чоловік стає працівником Вищої школи Кременчука, його запрошують на посаду старшого викладача кафедри загальнонаукових дисциплін Кременчуцького філіалу Харківського автодорожнього інституту.

Докторську дисертацію «Історія промислових підприємств української РСР: історіографія проблеми» Лев Ісаакович захистив 12 травня 1989 року.З теми дисертації чоловік опублікував понад п’ятдесят монографій і статей.

У 1991 році вчений отримав звання професора. Роки роботи у Кременчуцькому філіалі спочатку Харківського автодорожнього, а потім політехнічного інституту, стали роками творчої зрілості та найбільшої віддачі Євселевського як вченого.

Постійно у центрі уваги чоловіка перебувала історія рідного краю від найдавніших часів до сьогодення. До того ж, вчений вважається засновником і одним з найбільш яскравих представників кременчуцького краєзнавства повоєнних часів. Лев Ісаакович є автором путівників по місту, низки узагальнюючих монографій і величезної кількості статей у місцевій, обласній, республіканській періодиці.

Окрім того, Євселевський перший звернувся до вивчення історії кременчуцьких промислових підприємств. Вчений особисто чи в співавторстві з іншими краєзнавцями створив нариси з історії заводів – Крюківського вагонобудівного заводу, Кременчуцького нафтопереробного заводу, Кременчуцького автомобільного заводу, Кременчуцького заводу дорожніх машин.

Чоловік також започаткував серію «Історія Кременчуччини в біографічних нарисах». Одним із перших істориків України звернувся до вивчення репресій за доби тоталітаризму – опублікував низку робіт про долю жертв сталінського терору, брав актину участь у підготовці та виданні збірок: «Реабілітовані історією», «Репресоване краєзнавство».

До того ж, Лев Ісаакович був членом республіканського товариства «Меморіал», а у 1989 році заснував його кременчуцьке відділення. Вчений започаткував новий для кременчуцького краєзнавства жанр – художню документалістику.

Упродовж всього життя Лев Ісаакович Євселевський створив більше п’ятисот наукових праць і статей. Був одним із найавторитетніших спеціалістів з історичного краєзнавства України, брав активну участь у міжнародних, всесоюзних, республіканських, обласних наукових практичних конференціях за фахом.

Євселевський також був одним із ініціаторів відродження всеукраїнської спілки краєзнавців і полтавського наукового товариства краєзнавців. Статті чоловіка друкувалися в фундаментальних енциклопедичних виданнях.

За вагомий особистий внесок у розвиток краєзнавства Євселевському у 1995 році присвоїли звання «Заслужений працівник культури України».

У 1996 році Лев Ісаакович переїхав на постійне місце проживання до Сан-Франциско у США. Вчений продовжував підтримувати активні зв’язки з рідним містом: брав участь у науково-практичних конференціях з краєзнавства, надсилав статті до місцевих газет.

У Сан-Франциско вчений включається у місцеве наукове життя: активно друкується в російськомовних газетах, обирається заступником голови правління північного каліфорнійського відділення американської асоціаціїєвреїв із колишнього СРСР, членом ради будинку вчених і творчої інтелігенції Сан-Франциско.

28 листопада 2011 року після тяжкої тривалої хвороби помер Лев Ісаакович Євселевський. Похований вчений у Сан-Франциско.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#доповідь #науковаконференція #кременчуцькийісторик #вчений #життєвийшлях #викладач #краєзнавець #кременчук
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...