Місцеве самоврядування Полтавщини під час Першої світової війни

Доцент кафедри українознавства Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського, кандидат історичних наук  Віктор Саранча під час своєї доповіді на науковій конференції  «Старожитності й давня історія Кременчука» окреслив багатогранну діяльність місцевого самоврядування Полтавщини під час Першої світової війни (1914-1917 років).

Органи місцевого самоврядування Полтавської губернії були розглянуті на прикладі Кременчуцької міської управи та Кременчуцького повітового земського зібрання. Будинок міської управи не зберігся. Будинок Кременчуцького повітового земства переобладнали, проте він існує і у наш час, а розташований він по вулиці Коцюбинського, 2.

У 1913-1914 роках відбулися вибори до органів місцевого самоврядування, зокрема на початку 1914 року пройшли вибори до міської думи. У вересні вже під час Першої світової війни міським головою обрали в п’ятий раз з невеличкою перервою Андрія Яковича Ізюмова.

Щодо земства Полтавської губернії, то за видатковою частиною бюджету воно посідало третє місце в Російській імперії. За витратами на освіту та економічний благоустрій Полтавське земство займало перше місце.

Найбільшими потужними частками видатків бюджету були:народна освіта, медицина, економічний благоустрій. За такою ж структурою працювало і Кременчуцьке повітове земство. Попри це під час Першої світової війни велика кількість коштів почала виділятися саме на облаштування війська.

Кременчуцька повітова управа виділяла кожного місяця у 1915 році від двох до трьох тисяч карбованців за постій у Кохнівській волості близько шести тисяч вояків і чотирьохсот коней.

Щодо структури бюджетів міських управ Полтавської губернії, то найбільші бюджети мала Полтава – більше 946 тисяч, а також Кременчук- 688 тисяч карбованців. Міські управи кошти витрачали на: плату боргів, народну освіту, утримання апарату управління, міські споруди, благоустрій міста, а також різні розходи (утримання війська, пожежної команди, поліцейських команд).

У період Першої світової війни часто скорочували витрати міського бюджету, а також відмовлялися від низки цікавих для міста потрібних речей: замощення вулиці Соборної площі, будівництва захисної дамби, нових трамвайних гілок.

Загальні губернські та по губернському земству витрати на освіту знизилися. Зменшилися видатки на ремонти будівель, але розбудовувалися нові школи та велику увагу приділяли підготовці педагогічних кадрів.

Кременчуцьке повітове земство брало активну участь у заходах Полтавського губернського земства у галузі народної освіти. У вересні 1914 року в Полтаві, незважаючи на війну, відкрили Педагогічний інститут. Окрім того, проводилися щорічні традиційні педагогічні курси. Під час Першої світової війни ці курси відбулися у Кременчуці, Ромнах, Кобеляках, Пирятині. У жовтні 1914 року видається «Педагогічний журнал».

Щодо особливостей розвитку освіти, то війна вплинула на збільшення кількості жінок-учителів.

Перше місце в Російській імперії по фельдшерських пунктах займала Полтавська губернія, адже їх напередодні війни було двісті. До того ж, також існувало сто п’ятдесят сім лікарських дільниць, а це друге місце в Російській імперії. Соматична та психіатрична лікарні знаходилася у Полтаві, а в Кременчуці діяла Губернська земська лікарня (сучасна Перша міська лікарняімені Богаєвського). Окрім того, діяли психіатричні колонії під Полтавою у Ромнах, будувався туберкульозний санаторій у Гадячі та водолікарня-курорт у Миргороді.

Кременчуцьке повітове земство одним із перших почало розбудовувати шпитальну мережу. У серпні після активного початку бойових дій при Кременчуцькій земській губернській лікарні відкрили шпиталь для поранених і хворих вояків на двісті п’ятдесят ліжок. Попри це мобілізації трьох найбільш досвідчених лікарів, чотирьох медичних сестер призвели до великого навантаження по лікуванню як цивільного населення, так і військовослужбовців. Незважаючи на це, Кременчуцьке земство відкривало земські та приватні заклади.

У соціокультурних проектах Полтавського губернського земства безпосередню участь брали Кременчуцькі повітові земства. Напередодні Першої світової війни була ініціатива створення земського кінематографа. Вважалося, що при кожному земстві повинен бути стаціонарний кінематограф, який має просвітницьку мету. До того ж, мали бути пересувні кінематографи, котрими міг користуватися будь-який пересічний земський вчитель, а ще вони мали їздити по повітам.

Окрім того, створили план на 1916-1928 роки по розбудові мережі «народних будинків». Ідея ж таких будинків виникла ще у 1912 році. Кременчуцьке повітове земство виділило в своєму кошторисі шість тисяч карбованців на розбудову. Народний будинок мав поєднувати читальню та в тут мали проводитися різноманітні сеанси кінематографу. На початку Першої світової війни ввели сухий закон, село, як тоді казали, стало тверезим і хотіло читати, розвиватися інтелектуально.

У липні 1915 року спочатку створили Всеросійський земський, а згодом Міські союзи, і земства Полтавської губернії, у тому числі Кременчуцьке земство, вирішили справу з постачання необхідних предметів для армії взяти на виготовлення. Кременчук тоді був потужним промисловим центром.

Отож, Всеросійський земський і Міський союзи на себе взяли виготовлення сімдесяти чотирьох позиції, серед яких:

-ручні гранати;

-багнети;

-двуколки саперні паркові;

-ножиці для різання дроту;

-похідні кухні;

-піки кавалерійські;

-стріли для кидання з аеропланів.

Держава, займаючись проблемами оборони та ведучи бойові дії, організацію тилу повністю перенесла на міські самоврядування. Кременчуцьке повітове земство та Кременчуцька міська управа займалися:

-розподілом державної допомоги сім’ям мобілізованих гроші на це виділяла держава. У Кременчуці зафіксували факт, що на початку війни після мобілізації чоловіківкременчужанки штормували міську управу, щоб вибити допомогу, котра надавалася державою. Кременчуцька міська управа в січні 1915 року підвищила вартість проїзду міським трамваєм на одну копійку, а також зросла ціна за споживання води. За цей рахунок управа намагалася регулярно виплачувати цю допомогу.

-придбанням продуктів і речей для діючої армії;

-введенням стипендій сиротам Великої війни;

-допомогою біженцям.

З початком війни Кременчуцькі газети відзначали щоденне подорожчання продуктів: борошна, хліба, вершкового масла, цукру, оселедців. Окрім того, цього часу не спостерігалося пожвавлення різдвяної торгівлі. Кременчуцькі земство та управа через газети намагалися інформувати населення про причини подорожчання продуктів і товарів першої необхідності. Спочатку вважалося, що це всі дії спекулянтів, баришників.

До того ж, проводилася низка заходів, зокрема таксація цін, але вона не призводила до позитивних результатів.

Як писали журналісти, на кременчуцькому ринку тоді замість молока продавалися сурогати, якась розбавлена рідина, більш схожа на білу воду, ніж на молоко. Так само в інших містах говорили, що м’ясо по таксованим цінам продавалося зовсім низької якості.

Більшість населення (понад сімдесяти відсотків) у Кременчуці проживали в орендованому помешканні. Тому подорожчання вартості за житло та загальне подорожчання життя призвело до того, що більшість працівників земських і міських управ не могли справлятися з таким катастрофічним подорожчанням. Отож, земства та міські управи виділяли додаткові кошти задля оплати послуг за оренду житла.

Щодо заходів, які вже відбулися ближче до революції 1917 року, то це співпраця зі споживчими товариствами. У цей час виникали такі товариства (у Кременчуці це було «Самопоміч»), а управи намагалися закуповувати в оптових продавців товари першої необхідності та завозити продукти, щоб розподіляти серед населення.

Окрім того, цього часу вводилася карткова система. У тій же Полтаві на цукор ввели талони.