Роман Семенуха: "Не модернізуємо Україну - втратимо державність"

Народний депутат України від Об’єднання “Самопоміч” - про свої враження від спілкування із кременчуцькими  студентами, про наслідки підвищення ціни на газ, перспективи виживання машинобудування та про те, чому ніколи не голосує за бюджет. 

Про своє бачення  вирішення проблем Роман Семенуха розповів у інтерв’ю сайту 05366.com.ua.

- Романе Сергійовичу, ви відвідали Кременчуцький Національний університет імені Михайла Остроградського? Розкажіть про свої враження.

 -   На жаль,  серед випускників тільки половина йде працювати за професією. Це головна проблема, адже вони мали б бутиготовими до реального ринку праці. 

Я думаю, що витоки цієї проблеми  в тому, що діти живуть ще в радянській парадигмі батьків: мовляв,  обов’язково треба здобути виключно вищу освіту. Мета хороша,  але для чого саме така освіта  потрібна частина дітей не знає. Мотивація така:   батьки сказали, що так треба і ніби буде легше здобути роботу. Як наслідок,  бачимо у частини дітей неготовність виборювати своє  місце у професійному світі.  З іншого боку молодь під час зустрічі була дуже активна,  ставили багато не простих і незручних запитань. І  це дуже здорово!

-А яке питання було найнезручнішим?

- Я звик, що депутат повинен відповідати за все, тому для мене немає незручних запитань. Є непрості питання. Наприклад, що робити з проблемою працевлаштування? Скажу коротко: без відродження економіки нічого не буде. Я розповідаю студентам приклад Польщі, коли в 90-х роках (за різними оцінками) звідти виїхало 5-7 мільйонів працездатного населення. Але після того, як економіка Польщі відродилася, чимало з них повернулося. Країна стала одним із найпотужніших інвесторів у власну відроджену економіку. Поляки, які емігрували, інвестували гроші в своїх родичів. Хтось відкрив СТО, хтось – перукарню, пекарню – той чи інший малий бізнес. Зайнятість населення у розвинутих країнах Європи складає не лише великий бізнес, а й малий і середній бізнес.  Друге, що я сказав студентам – їхнє покоління народжене не в Радянському Союзі. І та когорта, яка керує країною 20 років (а вони міняються – то влада, то опозиція) -  піде, а від позиції молодих людей залежатиме, якою буде ця країна. У будь-якій іншій країні ми завжди будемо людьми другого сорту, трудовими мігрантами. Тому треба боротися за власну країну. А наше завдання (тих, кому за плюс-мінус за 40) – повернути молоді віру у цю державу. 

- Ви побували й на вагонзаводі. Що можете сказати стосовно його роботи? Чого не вистачає заводу і про що ви говорили з його керівництвом?

- Я був на двох великих підприємствах: Крюківському вагонобудівному заводі та «Техвагонмаші». На  «Техвагонмаші» досвідчений керівник, який точно знає, куди вести підприємство. Це класичний приклад підприємства з доданою вартістю: інтелектуальна робота. Воно здатне виконувати колосальні проекти, особливо для оборонпрому. Але й на п’ятий рік війни  - жодного реалізованого проекту, і це дуже прикро. На превеликий жаль, «Укроборонпром» став великою годівницею для 2-3 сімей. Що має робити держава? Не заважати, а щоб підтримати – стати замовником підприємства. Те саме стосується і Крюківського вагонобудівного заводу. Це унікальне підприємство. Але системне питання таке: аграрії відчувають брак, нестачу зерновозів (а відповідно, потім маніпуляції, корупцію, зловживання). Та нинішнього року – жодного замовлення на вантажні вагони від «Укрзалізниці». Я вважаю, що лише через це Володимир Гройсман має піти у відставку. Залізничний транспорт - одна з галузей, куди повинні бути спрямовані гроші. Вони працювали б на зростання економіки, ВВП, адже гроші з державного бюджету потрібно виділяти не на проїдання, а на відновлення інфраструктури. Я спитав у директора підприємства: яка потреба «Укрзалізниці» в зерновозах? Двадцять п’ять тисяч вагонів! Тобто лише за рахунок внутрішнього ринку підприємство могло б нарощувати виробничі потужності, збільшувало б кількість працівників і мало б більші можливості конкурувати на зовнішніх ринках.

- Нещодавно у першому читанні Верховна Рада ухвалила Державний бюджет. Ви за нього не голосували. Чому?

- Державний бюджет – це документ, який визначає філософію економічного розвитку, соціальної політики та інших стратегій, які повинен би мати уряд. По-перше, в мене виникають сумніви макроекономічні показники. Зокрема, сьогодні НБУ погіршив прогноз інфляції у поточному році – вона має перевищити 10%, про що «Самопоміч» казала ще раніше.  Друга проблема – дуже сумнівними є статті щодо наповнення бюджету. І головне – видаткова частина. Як на мене, це бюджет економічної стагнації, проїдання, і ми будуємо поліцейську державу.

- Чому саме поліцейську?

- Дуже просто: нам розповідають, що збільшили фінансування на силовий блок: збільшення МВС майже на 25%, СБУ – майже на  25%. З іншого боку, я не бачу збільшення зарплати лікарів, вчителів. Я не вірю ні в освітню, ні в медичну реформи, якщо не буде підвищення зарплати, особливо для молодих працівників. Не піде молодь працювати, якщо не буде гідної заробітної плати на старті. Але, головне – немає сфер, у які уряд буде інвестувати. Дороги (55 мільярдів) – один із небагатьох позитивних моментів, які заклав уряд на наступний рік – це. Та цього замало.

- А підтримка армії? До бюджету закладені на це достатньо великі кошти.

- Що таке – підтримка армії? У моєму розумінні – це підтримка солдат, а не генералів. Та навіть там, де йде закупівля техніки, немає збільшення на 25% - залишилось 16 мільярдів, як і було цього року. Друга річ після зарплати, щоб можливо було брати людей на контрактну службу – це житло для військовослужбовців. І що ви думаєте, там є збільшення? Немає. Навіть йде скорочення цієї програми на 27 мільйонів. То де ж тоді армія? Генштаб? Будь-яка армія починається з поваги до солдат. А повага – не грамота і не медаль, це гроші: як солдат вдягнений, взутий, де він живе, чи має він з родиною хоча б соціальне житло. А ми й далі продовжуємо фінансувати генералітет. Але це говорить дещо про інше. Влада заходить наступного року у двічі виборчий рік з величезним обсягом на внутрішню поліцейську державу. З ким вони збираються воювати? Правда, не риторичне запитання?

- Ви часто критикуєте пенсійну реформу. Чому ви вважаєте її безперспективною?

- Так вважаю не я, а більше 55% пенсіонерів. Сьогодні середньостатистична пенсія в Україні – трохи більше 2,5 тисяч гривень.  Проте 55% пенсіонерів не отримують цієї середньостатистичної пенсії. У селах говорити про пенсію стало неможливо. Бо коли я розповідаю про середньостатистичну пенсію 2,5 тисячі гривень, люди не вірять. Пояснити людині, як вижити на пенсію 1700 гривень, неможливо. Це жодним чином не пенсійна реформа, тому що вона не вирішила проблеми пенсій науковцям, військовослужбовцям. Досі немає закону про перерахунок пенсій військовослужбовцям, а це категорія громадян близько 550 тисяч людей. Ми не вирішили питання дефіциту Пенсійного фонду. Гройсман з Ревою обіцяли, що, провівши так звану пенсійну реформу, ми стабілізуємо Пенсійний фонд на 139 мільярдах гривень. Та в проекті бюджету на2019 рік уже стоїть 166,5 мільярдів. І головне – молоді люди сьогодні не рахують свою пенсію. А дарма. На заході вчать фінансової грамотності, планування своїх доходів та витрат. А ми маємо сумну тенденцію – з кожним роком пенсія новим пенсіонерам буде зменшуватися. Є такий термін – коефіцієнт заміщення: це співвідношення пенсії до зарплати. І реально, цей коефіцієнт зменшуватиметься. Якщо зараз він становить близько 35%, то вже через 10-15 років, на думку експертів, цей показник впаде до 20, а то й 18%. Простими словами: тим, кому сьогодні 35-45, пенсії майже не буде.

- Як ви прокоментуєте підвищення ціни на газ? Гройсман казав, що це необхідний, вимушений крок, а як ви вважаєте, чи можна було його уникнути? 

- Чесно – ні. Але питання в іншому. По-перше, я пам’ятаю, коли ще Яценюк казав: якщо підвищиться ціна на газ, жодна українська родина, яка потребує допомоги, не залишиться без субсидій. Уряд зобов’язаний був розірвати кругову поруку, коли субсидії йдуть у підприємства Теплокомуненерго, абсолютно не реформовані. Перше, що треба було зробити – провести монетизацію субсидій: давати людям гроші під цільові речі. Друге – не проведена масштабна термомодернізація квартир, будинків. У проекті Держбюджету закладаються критично малі суми на теплі кредити. Ми не маємо жодного морального права підвищувати ціну на газ, доки остання родина, яка хоче мати власний облік спожитого газу, не отримає лічильник. Тези прості – людина має платити за спожите. Держава зобов’язана була провести за чотири з половиною роки різні програми енергомодернізації, щоб загалом країна споживала менше. Третє – без прямої монетизації ми ніколи не прищепимо культуру ощадливості, меншого споживання. І четверте – три людини, це Коболєв, Яценюк і Гройсман несуть відповідальність за те, що Україна так і не наростила видобуток власного газу. Україна потребує для власних потреб 31 мільярд кубометрів газу, а власний видобуток – трохи більше 20. І за оцінками експертів, за 2-4 роки Україна могла б наростити власний видобуток, як мінімум до 25 мільярдів кубів, що зменшувало б нашу залежність, впливало б на ціни.

- Якщо підсумувати все, що ви сказали, що пропонує «Самопоміч»?

- «Самопоміч» пропонує нового Президента. Я вважаю, що, на жаль, за багато років українці так і не мали влади в цій державі. Дві третини ВВП належить сьогодні семи сім’ям. Тому ми маємо багато бід. Країна з неймовірно величезним потенціалом (і Кременчук – місто з величезним промисловим, інфраструктурним потенціалом) опинилися в найбіднішій країні Європи. До керівництва країною має прийти людина, яка ніколи не була ні Президентом, ні прем’єр-міністром, ні міністром; яка не була в органах центральної виконавчої влади, але має досвід, уміння і бачення, як цю країну змінити за 5-10 непростих років. Хто обіцятиме швидке одужання за рік-два – не вірте, швидкого одужання не буває. Тільки через 3-4 роки ми зможемо побачити тенденцію на якісне зростання, а через 10 років ввійдемо в тренд зростання економіки і потроху будемо повертатися в цивілізовану сім’ю європейських держав.

- Ми бачили в місті плакати «Садовий – наступний». У нього є план розвитку країни? Він реалістичний?

- Звісно, є. Я сьогодні бачу приклад Львова як одного з найуспішніших міст України. Розвивається бізнес, створюються нові робочі місця, йдуть іноземні інвестиції. Я бачу якість публічного управління. «Самопоміч» розуміє, що потрібно робити в країні. Потрібна відповідь на запитання в частині визнання ситуації з війною. І друге – країна потребує колосальної модернізації. Часу в нас немає. Я не чекаю на легкі рішення. Але, думаю, що через 2-3 роки ми побачимо світло в кінці тунелю.