Волонтер - це той, кому більше за всіх треба: кременчужани стали номінантами "Волонтерської премії-2019"

30 листопада у Києві відбулася шоста урочиста церемонія нагородження волонтерів з усієї України - "Волонтерська премія-2019" від Євромайдан SOS. Ведучими були Марічка Падалко та Анжеліка Рудницька.

На захід, що проходив у Будинку звукозапису українського радіо, з'їхалися близько 130 волонтерів з різних міст України. Відзнаки українці отримали в таких категоріях: "Зоозахист", "Донорство", "Екологія", "Допомога сиротам", "Допомога пристарілим", "Допомога армії" та інші.

Серед інших нагородили відзнаками й наших кременчужан: членів ГО "АТО-Майдан-Кременчук", волонтерської групи "КРЕМЕНЧУК", волонтерської групи "Макові Зерна" (Добровольча сотня Кременчук) та Марину Шляпіну.

Серед усіх номінантів на церемонію до Києва приїхала Марина Матвієць, член ГО "АТО-Майдан-Кременчук". 

Волонтер ГО "АТО-Майдан-Кременчук" Марина Матвієць

Не усі кременчуцькі волонтери змогли приїхати на вручення премії. Тож, іншим номінантам, серед яких й члени волонтерської групи "КРЕМЕНЧУК": Петрова Тетяна, Сапко Тетяна, Ніколаєнко Олена та Круглій Тетяна, а також Марині Шляпіній та членам групи "Макові зерна" та ГО "АТО-Майдан-Кременчук" їх відзнаки організатори надішлють поштою.

Волонтерська група "Кременчук"

А нам вдалося поспілкуватися з пані Мариною Матвієць, членом ГО "АТО-Майдан-Кременчук". Ми розпитали з чого починалася її волонтерська діяльність та які враження вона отримала в столиці під час вручення відзнаки.

Розкажіть, будь ласка, з чого починали свою волонтерську діяльність?

"Прийшла до ГО "АТО-Майдан-Кременчук" у 2014-му й сказала, що хочу допомагати. Активна діяльність почалася влітку 2014-го, коли масово приїздили переселенці", - згадує вона.

А чим саме займалися в організації?

"Знаходилась там постійно, допомагала перебирати й сортувати речі, що приносили містяни для переселенців. Приносила й свій одяг, посуд, постіль. Восени сплели першу маскувальну сітку й понеслось", - ділиться пані Марина.

"Це процес безперервний, адже хлопцям постійно потрібні сітки, тому в організації цим займаються й досі. Паралельно ще збирали допомогу зі скриньками, варили, смажили, пекли смаколики. А ще купувала медикаменти, поповнювала мобільні рахунки. Продовжую й зараз допомагати по можливості".

А ще пані Марина їздила на фронт, волонтерила у військовому госпіталі у місті Бахмут під час Дебальцеве. Уже в 2016-му пішла на службу за контрактом солдатом-зв'язківцем.

Які у вас враження від церемонії? Чи встигли поспілкуватися з однодумцями?

"У залі панувала неймовірна атмосфера єднання і потужної рушійної сили. Зібралися люди, які розуміють один одного без слів, всі в одній справі! Одна жінка сказала дуже правильні слова, які мені запам'ятаються назавжди. "Кожен з нас став на шлях волонтерства, чув питання від рідних/друзів/колег - тобі, що більше за всіх треба? Так от, волонтер - це той, кому більше за всіх треба", - зазначила Марина Матвієць.

Зазначимо, що до складу групи "Кременчук" входять: Петрова Тетяна, Сапко Тетяна, Ніколаєнко Олена та Круглій Тетяна, Таїсія Білоус, Леся Юрко, Світлана Іноятова, Людмила Воробйова - усі вони віддані своїй справі. Ці люди невпинно трудяться над тим, щоб допомагати нашим бійцям і смаколиками, і сітками, і різними приємними для армійців дрібницями - подарунками, що зроблені з любов'ю та повагою.

Ми писали, що указом Зеленського на позаштатну посаду уповноваженого з питань волонтерів призначено Наталію Пушкарьову.

Для довідки

Волонтерська премія була заснована в 2014 році, щоб підтримати звичайних людей, які роблять надзвичайні речі. Вона ставить за мету відзначити роботу волонтерів, які працюють у різних сферах.

Премія є негрошовою, і покликана підтримати волонтерський рух в Україні, показати суспільству його важливість та різноманітність, а також заохотити інших людей до суспільно-корисної праці. Саме тому ми відзначаємо усіх без винятку волонтерів, яких було номіновано на Премію, а журі додатково обирає трьох лауреатів.

П’ять років тому група волонтерів із Києва вперше сплела фрагмент маскувальної сітки для військових. Було літо, вони збиралися у дворі магазину «Каптьорка», який у той час вже був пунктом збору допомоги для військових. Згодом змушені були шукати інше місце, розділилися на чотири окремі групи і продовжили свою роботу. Навіть відео зняли, як це правильно плести сітки, для тих, хто робив це удома самостійно.

Поступово такі волонтерські групи з плетіння сіток почали виникати у різних містах України і закордоном. Багато з цих ініціатив були чи стали згодом осередками потужного волонтерського руху «Маскувальна сітка для армії руками волонтерів». Волонтери руху заохочували людей і в інших містах долучатися до проекту.

«Ці п’ять років працювала величезна кількість груп з плетіння маскувальних сіток, думаю, не менше тисячі. Одні відкривались, інші закривались, дробилися, міняли назви, переїжджали, — розповідає координаторка руху Олеся Корягіна, — Я вела статистику, але дані про деякі групи втрачено назавжди, хоча вони були і заслуговують не меншої поваги. У моїх таблицях кількість груп варіювалась від 100 до 350, але дані завжди були неточні, груп було значно більше».

Олеся Корягіна номінує на цьогорічну Волонтерську премію усі групи з плетіння маскувальних сіток, які працювали раніше і які продовжують працювати зараз. Пояснює, що буде несправедливо відзначити якісь окремі групи, у цьому випадку варто відзначати усіх.

«Групи, які я номіную, працюють у різних темпах і в різному складі. Іноді це сезонні групи, які плетуть влітку, на тину, як діти зі Стрижавки чи школярі в школах Сновська. Або як бабусі в будинку для пристарілих у Бердянську, які два роки тому плели сітки у складі «Бравого сектору». Чи люди з інвалідністю в центрі реабілітації у Лютіжі... Про кожну групу можна розказувати годинами, всі вони варті того, щоб їх відзначили», — говорить Олеся Корягіна. — Особливо тих скромних людей з регіонів, з маленьких сіл, які дуже соромляться розказувати про себе і не вважають себе героями».

Координаторка руху розповідає, як в селі Олександро-Калиновому, що Донецькій області, була створена група з плетіння сіток одразу після деокупації, створив її активіст, а згодом і боєць Андрій Тараман. Згадує групу з Нововоронцовки Херсонської області, групу з Глухова та групу з Полтави, яка кожну свою сітку починає з виплітання сердечка, та багатьох інших.

«Ці п’ять років сітки плели без перебільшення пів країни, і якщо порахувати хоч приблизно, скільки було залучено в цей процес людей, то вийде, що десятки тисяч. Фактично це — наймасштабніший проект за історію волонтерства для АТО, — розповідає волонтерка. — З 2014-го групи активно відкривались у всіх областях країни, а також в Європі. Працювала група в Польщі, кілька в Чехії, кілька в Німеччині, одиночні волонтери були в Бельгії та Італії».
Олеся Корягіна додає: «Завжди керувалася переконанням, що одні руки можуть немало зробити, а тисячі рук можуть зробити набагато більше».