Как в Кременчуге украинский флаг вешали

На самых высоких точках города - высотке Крюковского моста и 227-метровой башне телекомпании "Визит", патриотически настроенные ребята из городка Ромны (Полтавская обл.) пытались повесить государственные флаги Украины.

О своих приключениях во время попыток повесить флаги, о том, как их чуть не забрала милиция, ребята из группы "UA EX" рассказали на своей странице в "Фейсбуке"

Для сохранения колорита мы печатаем рассказ с сохранением стилистики.

"Як і обіцяли, ми розповімо історію з п'ятим відео. Перші два об'єкти, це наші рідні Ромни, тому нічого цікавого там не сталося, отже розповідаємо найцікавіше - це Кременчук. 

Я приїхав двома днями раніше, тому що в мене є друзі в Кременчузі, та треба було взагалі там бути по справам. Їхавши в Кремінь я думав взагалі не про зйомки нового відео, а просто про відпочинок. Вночі вирішив все-таки подивитися на Кременчузькі вишки на пабліках, і тут я побачив її - телемачту Візит - 227 метрів. Це стало просто перед очима, і загорівся цією ідеєю. Взнавши адресу і всі координати я першим ділом зателефонував товаришам по команді (в тому числі і оператору).

Тільки почувши про "227 метрів" вони відклали всі справи та ми домовилися що вони приїжджають та ми знімаємо крутий відос. З самого ранку я помчав на зупинку, та поїхав щасливим маршрутом прямо до нашого об'экту (взявши з собою фотоапарат), так як треба було все розрахувати. Як потім вияснилося, то там були датчики руху (на відео ми під ними пролазили). Більше ніяких перешкод не було, окрім охоронника, який робив обхід. Довгожданий день приїзду хлопців, я на вокзал прийшов за цілу годину раніше. Залишивши речі вдома я почав показувати місто нашому оператору, так як він ще не був в Кременчузі. Перші кадри, де ми на мосту зняли з першого дублю, тому, що було страшно попасти в міліцію не знявши основного відео.

І тут як накаркали, приїхала охорона мосту (ви знаєте, що це стратегічний об'єкт), почалося нравовчіння, але....вони виявилися дуже крутими дядьками, пояснили нам все не грубо та без ніяких залякувань. Ви бачили розмову на відео. В конці-кінців на наше здивування охоронник сказав Слава Україні, та відпустив нас, це було перше попередження.

Настав вечір, ми повечеряли і зібравши всю апаратуру, всі сумки ми пішли на зупинку, це було приблизно 22:00. На привеликий жаль наш маршрут тільки-но від'їхав і чекати цілу годину ми не могли, тому взяли таксі і поперли прямо до місця "висадки". Дуже цікаво та непередбачувано було те, що їхавши майже 20-30 хвилин, ще заїхавши до маркету ми за проїзд заплатили чи то 30, чи 20 гривень, дуже нам повезло одним словом.

Приїхавши майже о 23:00 ми сіли на лавку і стали чекати. Просидівши та протеревенькавши майже 2 хвилини нам стало нудно, що ми тільки не робили, і про що тільки не говорили. Дістали "тормозки", поїли, потеревенькали. Якимсь чином нарешті наступило 2 години ночі. Залишатися на тому місці ми не хотіли, щоб не привертати увагу міліціі, та ми пішли в двори багатоповерхівок шукати відкритий під'їзд, але нічого не знайшли, тому до 5-ї години ранку ми спали - ТАК-ТАК, СПАЛИ на лавках, це було не холодно, але дуже страшно, так як у нашого оператора була чужа камера, так як свої фотоапарат він продав.

Нерешті 5-та година і ми неспішучи почемчикували на довгожданий об'єкт. Попивши кави з термосу, та поївши бабусиних канапок ми стали готуватися. Через пів години почало розвиднятися, і "говпрошка" змогла взяти кадри для зйомок. Останні перевірки, перелаз через пaркан - назад немає ніякої дороги.

Ми біжим, страшно, поки собак немає, охоронник якраз закінчив обхід так, щоб робити наступний. Ставши за деревом ми стали дивитися чи немає камер - ось це нас і погубило. Ми непомітили однієї камери, яка охватувала весь кут, з якого ми підбігли до вежі. Також поки ми стояли за деревами, там стояли якісь дерев'яні ящики, як потім вияснилося, то були собачі будки - як нам повезло, що собаки були на другій стороні, а будки виявились пустими.

Останні 20 секунд і довгожданий підйом. Ми біжимо, лізимо і ось ми нарешті на висоті більше 20-30 метрів...пролунав крик.."СТОЯТЬ ...С**И., быстро назад, буду стрелять".

Проігнорувавши крики почали рухатися вверх, і тут знову викрикнув охоронник, що буде стріляти. Нажаль нам довелося спуститися вниз. Далі ви все бачили. Ще дуже смішна історія вийшла з "говпрошкою", коли охоронник спитав, що то таке, я відповів датчик, і той видав слідуюче: "А я думаю, почему не сработали детекторы движения, а вот у тебя такой датчик, умно".

Дочекавшись приїзду ДСОшників ми вже були готові їхати до міліції. Але тут було питання від них: "Ну и что мы можем сделать в этой ситуации? Какие будут предложения?", перво на перво ми подумали, що будуть просити гроші, але ні... вони самі почали говорити, що вони нас відпускають, при умовах, що ми видалимо всі відзняті матеріали - ЦЕ БУВ ДЛЯ НАС ВИРОК. Але на відмову нашу: "Давайте краще відвезіть нас в міліцію, але відео ми не видалим та фотки", вони сказали, що навіть якщо в міліцію ми поїдимо, все одно матеріал треба винищити.

НУ далі нецікаво, знову добрі ДСОшники нас відпустили. Ви не можете собі уявити, які ми були подавлені. Приїхавши в центр ми знайшли координати власника телемачти і поїхали туди, щоб попросити офіційного дозволу. На наш подив власник був на місці не дивлячись на те, що була 8-ма година ранку в суботу. З

воню в домофон: "Добрий день, чи можу я зустрітися з (Ім'я та побатькові)", охоронник "По якому питанню?", Я: "По особистому питанню", Охоронник:"(Ім'я та побатькові) не приймає по таким питанням", Я: "Це по питання телевежі", Охоронник:" Оооо. ТАк це ви лазили? Заходь." Зустрівшись з власником мені стало легче, що ми туди дійсно не залізли, так як бaгато чого не знали про випромінювання та напруга. Дякувати Богу все обійшлося. Але нажель прапор навіть не могли домовитися повісити на профілактику, коли відключають вежу. 

Власник сказав, що на мачті не можна вішити ніяких предметів, він би все там давно висів (прапор), як потім вияснилося, то власник активно підтримував майдан та українську революцію. Чемно вибачившись я перепросив власника, на що він мені побажав удачі, ми попрощалися. Наступний кінець дня ми провели в пошуках хоча б крану високого, але і там нас зупиняла охорона. 

Так і закінчився наш невдалий, але дуже насичений приїзд до класногo міста Кременчук. Дякуємо Вам за те, що ви з нами. Слава Україні!!!"