Вся правда про кладовище брацлавських хасидів у Кременчуці

В понеділок 14 липня на території покинутих арт-складів вандалами був пошкоджений меморіал на передбачуваних могилах єврейських праведників – дочок та учнів засновника брацлавського хасидизму Рабi Нахмана, котрий покоїться в Умані. Зокрема, зникла меморiальна дошка разом зі шматком стіни, до якої була прикріплена.

Як розповіли кременчуцькі краєзнавці, меморіал був встановлений в 2010 роцi за сприяння міжнародної єврейської організації "Оалей ЦадIкiм" («Шатри праведників»). В квітні минулого року побудова була пошкоджена – на стінах залишилися сліди від взуття. Цього року негідники вкрали ще i меморіальну дошку.

Як повідомили у міліції, за фактом вандалізму було відрито кримінальне провадження. Джерела повiдомляють,  що в понеділок у Кременчуці перебував голова організації «Шатри праведників» - рабiн Iсраель Меiр Габай. Пообіцявши збудувати більший меморіальний комплекс на місці спаплюженого, він найняв молодих людей, котрі вирубали та спалили дерева довкола меморіалу.

Такий протиправний вчинок щиро обурив кременчуцьких краєзнавців, котрі займаються темою єврейських поховань. Нам вдалося телефоном поспілкуватися з равом Габаєм та отримати коментарі. Він переконаний, що найближчим часом знайде адвоката та доведе правомірність побудови меморіалу (котрий, до речі, нині вважається самобудовою).

За роз’ясненням, чому меморіал було вирішено встановити саме на території арт-складів, ми звернулися до  деякiх кременчуцьких краєзнавців. Вони нам розповіли, що до революції на місці арт-складів знаходилося кладовище, котре мало 4 сектори – єврейський, православний, старообрядський. Четвертий належав караїмам, про проживання в нашому місті котрих нині мало хто знає.

Виник цвинтар ще за часів Катерини ІІ. Найстарiша із ідентифікованих могильних плит датована 1700-ми роками. Найбільше збереглося каменів з єврейського сектору. Слідів від старообрядницького, нажаль, не збереглося взагалі, адже вони на похованнях ставили дерев’яні хрести, котрі не витримали випробування часом.

У розпорядженні дослідників є старовинна фотографія 1896 року: фігури янголів, городовий на вході, огорожа по периметру, розкішні пам’ятники за нею – за красою та значенням це місце поховань могло б зрівнятися з Личаківським кладовищем у Львові. На кладовищі були поховані великі люди: М. Мілонас – адмірал російського флоту грецького походження часів Катерини ІІ, купці-старовiри першої та другої гільдії, син чигиринського рава, радянські герої-солдати.

Те, що сталося з їхніми могилами – ніби болючий урок історії. Сьогодні ти – відомий бізнесмен, діяч культури, а через кілька століть на твоїй могилі будуть смажити шашлики. Цікаво, що кладовище залишилося навіть після революції. Так є рiдкiсне фото, де німецькі солдати сидять в шанцях на фоні єврейських пам’ятників. Лише після Другої світової у радянської влади піднялася рука потривожити спокій померлих. Коли ж у середині 90-х арт-склади стали доступними до загального огляду, можна було просто вжахнутися – дороги були вимощені надгробними плитами – і зараз вони залишаються там, під асфальтом. Ті плити, котрі виривалися з могил та закладалися у фундамент арт-складів, в наші дні валяються іноді просто біля дороги, але найчастіше – вони складені безформеною купою десь в траві чи серед чагарників. Одна плита лежить просто на березі озера, інша – по дорозі до нього (дивно, що вона мало кого бентежить). На деяких із них доволі добре вдається прочитати імена та прізвища, побачити роки життя, та навіть епітафії.

Звісно, що під час розквіту соціалізму ні про які перезаховання мова йти не могла – могили просто залишали без будь-яких розпізнавальних позначок. Тепер же там порпають так звані «чорні археологи» - розривають поховання, знаходять  порцеляновий посуд царських часів, прикраси та багато інших цінних речей. Приваблені містичністю місця, на кладовище збираються сатаністи, сталкери, в підвалах розваленої колишнньоi православної каплиці взимку мешкають безхатченки.

За коментарями з приводу такої недбалості та запустіння історичної пам’ятки ми звернулися до равіна Кременчуцької синагоги Шломо Соломона. Він відповів, що Рав Габай взяв список хасидiв, котрі поховані в Кременчуці, половину написав на меморіальній дошці на арт-складах, половину – на тій, що в Крюкові. Проте він не

має ніяких доказів того, що ці люди були поховані саме в тому місце, а не де-інде – пояснює равін. Всі архіви згоріли в роки вiйни і немає можливостi відновити історичну достовірність. Проводили навіть підземні ехолокаційні роботи, сподіваючись визначити межі єврейського кладовища. Але потім виявилося, що то ніби був не єврейський сектор, а зовсім інший.

Загалом, дослідники геть зовсім заплуталися та й покинули цю справу. Тим паче, що тодішня влада (зокрема, мер М. Глухов) не підтримала ідею активістів. А ось ідею будувати більший комплекс очільник релігійної громади не підтримує – адже не відомо достеменно, де поховані єврейські праведники. А якщо так – то меморіал одних може постати на могилах геть зовсім інших людей. Тобто все впирається в ту ж проблему – перед тим, як щось робити, треба достеменно дослідити місце.

Рав говорить, що не проти був би залучити зацікавлених осіб до проблеми покинутого кладовища, проте нікого із них не знає. А от місцеві краєзнавці стверджують, що знають Шломо Соломона дуже добре, пропонували йому займатися історичним дослідженням разом. Але коса найшла на релігійний камінь: єврейська спільнота Кременчука – це хасиди хабадники, а на цвинтарі лежать представники іншої під-течії – брацлавські хасиди. «Равін сказав «чужих тут не буде», - говорять активісти. Іде війна за сфери впливу між релігійними громадами, - доповнюють люди. Та воно й не дивно – релігія завжди була, є і буде прибутковою справою, не зважаючи на віросповідання прихожан.

На заваді стоїть також те, що кладовище не має офіційного статусу. Через це активістам відмовився допомагати навіть Вадим Рабінович – президент Всеукраїнського єврейського конгресу, котрий балотувався на посаду Президента України. Провести якісь дослідницькі роботи вкрай важко – активісти розповідають, що працівники кременчуцького краєзнавчого музею, на диво, не дозволяють користуватися фондами, та й більшість інформації знаходиться за кордоном.

Активісти налагодили зв’язок із єврейським правозахисником Мейлахом Шейхетом, котрий зараз в Німеччині опрацьовує архіви (як не дивно, але інформації про старі поховання найбільше самі в цій країні). «На місті кладовища треба провести підземні ехо-локаційні роботи, знайти місця поховань, встановити межі і тоді можна чогось добиватися», - сказав пан Шейхет. Але для такої затії необхідно 60 тисяч грн. Де їх взяти – загадка. Християнські конфесії, котрі є в нашому місті, за словами краєзнавців, взагалі не зацікавлені у відновленні історичного статусу місця поховання.

Більше того, деякі активісти зізнаються, що їхнім родинам погрожували у зв’язку з історичним дослідженням, котрі вони проводять. В чому причина – люди не знають, але вбачають в цій справі інтереси значних людей.

Тож історія із кладовищем виходить доволі похмурою та заплутаною. Але активісти, та й ми разом з ними, сподіваємося, що історична справедливість візьме гору. А поки що поруч із розритими могилами знаходиться Ревівське кладовище.