Маленькі кременчужани передали свої малюнки та обереги для воїнів АТО (ФОТО)

А чи ви знаєте що привозять із собою воїни, коли повертаються додому у відпуску, ледве залишившись живими? Так, що саме вони пронесли під «броніком», вийшовши з оточення без одягу, взуття, та особистих речей – дитячі малюнки, цілу пачку! Неначе скарб. Як саме найцінніше. Та тішаться тим, що зберегли.

Я чую розповідь, бачу мужнього воїна з блаженною посмішкою при згадках про вцілілі малюнки та бачу, як загораються очі при спогляданні на плетені дитячими руками яскраві синьо-жовті браслети.

- Ось цей візьму собі!», - каже Андрій.

- Нащо? В тебе вже є, я ж з тобою поділився!

- А подивись, який цей браслет цікавий, він особливий! - Бере та швидко ховає у кишеню на грудях.

Нібито й дорослі, змужніли хлопці, що дивились смерті у вічі...

-          Хлопці, та беріть всі, наші дітлахи ще наплетуть, усім вистачить!

На що могла б перетворитися душа людини, яка пройшла через полон, пройшла крізь вогонь та воду, але людяність та безпосередність не втратила.

Вони радіють теплим берцям, а потім несуть їх відразу у ремонт. Бо той дядечка-«виробник», з’єднав підошву та верх берців звичайною никтою. Зекономив, паскуда, аби вийшло подешевше, а продати дорожче. Але дарованому коню під хвіст не заглядають, тому хлопцям допомагає вирішити проблему місцевий чоботар.

- Олеже, скільки буде коштувати ремонт берців? Може гроші ще потрібні?

- Не скільки, за посмішку відремонтують!

Дива та й годі. Як збирали після госпіталю вояка – довга історія. Бо було дуже багато організацій, звичайних людей, неймовірного поєднання подій та обставин. Нібито то й все: злетів орле, встав на крило та й – в путь… А душа не на місці, бо голова «боса» залишилася. Бо держава видала йому каску, сталеву, у якій можна тільки картоплю варити або використовувати у якості кошика для сміття. Але ж чиновники та перевіряючи приїздять у зону АТО у кивларових шоломах. Ну так, це ж начальство. Його голова дорожча за голову бійця. Його життя більш вартує за життя чоловіка, який полишив молоду дружину та маленьку донечку заради захисту своєї Вітчизни. Та ще й вмовляє мене не турбуватися, що нічого страшного, якось обійдеться. А ось рації побратим знайшов – ото бомбезні! Ловлять сигнал на  12 км  та коштують усього 800 грн, але вкрай потрібні, А на війні без зв’язку ніяк! «А без голови?», - знов ж таки питаю. Знов жарти у відповідь.

Але ж написати хотіла тільки про дитячі малюнки. А точніше про чудову школу на Молодіжному, наповнену теплом та любов’ю до України, де б’ється понад тисяча сердець справжніх патріотів.

Майже цілий місяць вправні рученята школярів виготовляли, збирали та приносили до школи  обереги, сувеніри, браслети, малюнки та, навіть, іконки, ладанки.  Були й маленькі сюрпизи-секретики, які мали власну таємницю, особисте послання до наших військових. Притягував погляд, кожний браслет чи малюнок: усе хотілося розгледіти та потримати у руках. А особливо той віник-оберіг, який виготовляли усією родиною:  щоб оберігав, та вимітав ворогів та усіляку нечисть з нашої рідної української землі.

Не втрималась та почала фотографувати, а ще й порахувала: 121 сувенір, 121 краплинка до єдності, що утворює спільну перемогу! Хлопці з передової під  Маріуполем, під Донецьком, Куйбишевим, Дебальцевим, Краматорськом засинають та прокидаються з  малюнками та оберегами, які передали учні ЗОШ № 26. Лист подяки від воїнів, мирне небо над головою – ось винагорода за старання учнів та педагогічного колективу. Серце сповнюється теплом: ростуть маленькі патріоти. Та довірити їм майбутнє – вже не боязно, то таке покоління, загартоване непростим життям, вже не змарнує довіри батьків.

Марина Мельничук