Чи чує влада кременчужан при вирішенні питань зі школами? Яку роль відіграють директори шкіл у покращеннях закладів освіти і чому одні успішні, інші – ні?
Чи винні батьки, коли піднімають резонансні проблеми і чому директори їх так ненавидять за це? Чому кременчужанам доводиться проходити ад непривітного спілкування з директорами шкіл?
Чому шлях до гідних умов навчання дитини ледь не кривавий?
Ці питання не дають спокою автору цієї статті. А у Кременчуці зашквар з освітніми скандалами - батьки не почуті директорами, йдуть до ЗМІ, або місцевих депутатів. Після висвітлення резонансу, директори влаштовують тиск на всіх, кому не до вподоби їх бездіяльність, халатність, неуважність...
З огляду на те, що автор тексту була свідком конфлікту про який далі по тексту, то можете сприймати цю статтю як блог.
Директори шкіл не допомагають місцевій владі дбати про стан навчальних закладів, але навпаки, часом перешкоджають, - такий висновок напрошується у автора даної статті уже давно. А нещодавно навіть отримав підтвердження. На прикладі долі шкільних туалетів, стало очевидним, як директори шкіл можуть гальмувати процес покращення.
(Варто пояснити: у місті декілька шкіл - взірець для інших. Тож є у місті такі, внесок яких варто поважати. Інші ж діють за принципом, про який далі)
Як туалети у школі №1 розкрили суть питання.
Наразі гроші виділили... Про школи-щасливчики, нижче по тексту. Здається, що все просто: попросили у влади і отримали. Але ж ні! Бо директори шкіл створюють квести на шляху до перемоги. З простих питань роблять складні.
По порядку...
Проблема з туалетами у громадських місцях у міста є давно. Вона потребує виділення коштів. Тож, якщо десь у парках проблему намагаються вирішити не лише за рахунок місцевого бюджету, але й розраховують на спонсорів, то зі школами – розраховувати немає на кого. Закон чітко вказує на обов’язок міста робити ремонти.
При цьому, якщо раніше вищі органи влади вказували кожній школі, що їм робити, то наразі з приходом децентралізації, автономності набули й школи. Директорам надали більше влади й повноважень й зі збільшенням зарплати додали вимог до них, як до менеджерів. Тепер вони не чекають вказівок зверху, а самі рахують, планують, просять гроші, обгрунтовуючи свої ідеї.
Так у школі №1 вже давно виникла проблема з туалетом. А звідси й конфлікт автора статті з директорами цієї школи. Тож не було би щастя, як би нещастя не допомогло.
Спочатку діалог відбувався з Людмилою Яшиною, роки три тому. Вона, заявила, що місто не дає гроші, тому вона навіть й не просить гроші на ремонт туалетів. Чого просити, як не дадуть? Тож батькам довелося викликати журналістів та депутатку Тетяну Сідерку, щоб у відчиненому туалеті настіж встановили бодай дверцята. І там встановили позорисько – дверцята з OSB. За словами Яшиної, за власні кошти, які були у школи.
При цьому батьки наполягали на тому, що директорка не має навиків менеджера. Адже за новими вимогами законодавства: директор - найперше менеджер, а вже потім вчитель. А пані Яшина кілька вже десятки років на цій посаді, і діяла по-старому.
І пані Яшина дуже сильно сперечалася на цю тему, звинувачуючи як батьків, так депутатів і ЗМІ у упередженому до неї ставленні. Про це вона заявляла і на сесіях міської ради і на камеру телебачення. Звісно, була в неї підтримка окремих батьків.
Але усі її доводи розбивалися при одному погляді на інші школи. Там директори так само десятки років займають посаду і не тільки туалети в школах «як лялечки», там усі кабінети у техніці та у пластикових вікнах. Більше того, у деяких школах навіть двір школи капітально відремонтували. То, щоб хто не мав особистого до тих директорів, - не можна їм нічого заперечити, вигляд школи сам за них каже.
Тож багато сподівань автор тексту покладала на новообрану директорку школи №1. Вона замінила Яшину з вересня 2019 року.
До пані Білоножко Олени придивлялися перші місяці. А потім стало цікаво, чи вона планує вирішувати проблеми школи: серед них – харчування, буфети, організація свят, груп подовженого дня…
А щоб всі розуміли, у попередні роки у школі були випадки масового отруєння дітей, туалети смердять на всю школу, перед уроками дітей катують в холі, організація прогулянок дітей має кричущі зауваження, групи подовженого дня просто з порушеннями правил безпеки, санітарія багатьох приміщень бажає кращого, перенавантаження кімнати для сну дітей, перевантаження при проведенні масових заходів у актовому залі, відсутність організації зберігання власних речей та одягу, підлога зі 100-річного паркету під лаком, який відпадає, сморід з туалету, відсутність вентиляції у кабінетах, і ще ціла купа проблем. При цьому окреме питання – це сам ремонт школи і її зовнішній вигляд. Усе що робилося – косметичні ремонти у класах за рахунок тоді ще батьківських зборів, косметичне підмазування панелей фарбою.
Тож, батьків турбувало, яке бачення у директорки школи: проблем багато, а чи впорається вона?
Від батьків було запропоновано навести контакт з представниками влади: звернутися до депутатської комісії з питань освіти, зібрати досвід тих шкіл, у яких вже по третьому колу ремонти йдуть, у яких піднімають проблеми харчування, обладнання, новацій, зібрати колективну заяву від батьків з проханням вирішити проблему, усе для налагодження співпраці школи №1 з владою.
Усю цю розмову у її кабінеті пані Білоножко припинила «Мамочка, что вы такое говорите. Я человек новый, мне проблемы не нужны». Здавалося, вона говорить словами своєї попередниці.
У той час ми вирішували проблему з асортиментом продуктів у буфеті школи. Довелося вирішувати без директорки, бо вона заявила, що у них проблем немає.
Докладно читайте:
О кафетерии в школах Кременчуга, "пофи*изме" родителей, и о здоровье детей, питающихся на 11,40 грн
Гадостью и сладостями? Чем кормят детей в кременчугских школах и как спасти от голода ребенка
У школі №1 дівчатка змушені ходити у хлопчачий туалет: до фіналу "Громадського бюджету" не дотягнули
Натомість пані Білоножко дорікнула, мовляв усі представники ЗМІ тільки поганого школам бажають і вчиняють галас. А ось вона не галасує, а діє. Як приклад дії навела свою спільну заяву з батьками до Громадського бюджету міста Кременчука.
Для розуміння – це коли подаються проекти і за них голосують містяни. Але на відміну від Місцевого бюджету, Громадський має слугувати широкому загалу.
Одразу у суперечці, попередила пані Білоножко: «роблю ставки, що ви програєте». Зауваження, що директори шкіл мають бути управителями, а не гравцями у фортуну, директорка сприйняла як особисту образу. Натомість виважена, мирна розмова стала приводом для публікації директоркою виказування своєї неповаги до батьків, які переймаються умовами перебування їх дітей у школі.