• Головна
  • Історія нелегкого шляху старообрядців у Кременчуці
16:15, 22 серпня 2018 р.
Надійне джерело

Історія нелегкого шляху старообрядців у Кременчуці

Історія нелегкого шляху старообрядців у Кременчуці

Науковий співробітник науково-дослідного відділу пам’яткознавства Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Олександр Лимарь під час своєї доповіді «Старообрядництво у Кременчуці та посаді Крюкова: історія і сьогодення» на науковій конференції «Старожитності й давня історія Кременчука» повідомив, що старообрядники в нашому місті з’явилися у XVIII-XIX століттях.

Реформи патріарха Никона та поява старообрядництва

Старообрядництво не являється та ніколи не являлося досить однорідним середовищем, а з’явилося воно після реформ, які провів патріарх Никон. Патріарх після свого візиту до Греції побачив, що у богослужінні, у деяких нюансах те, що відбувається у Московському царстві, відрізняється від загального православного світу. Никон, проїхавши через Україну, Молдову, Грецію, вирішив виправити ці неточності.

До цих змін писалося та на іконах зображувалося з однією буквою «І» ім’я Ісус, а зі змінами стало дві букви. Виправлення також стосувалися хресного знамення, котре ставало триперстним, а не двоперстним. До того ж хрест, що увінчував храми, теж змінився – тепер він мав шість кінців, а не вісім.

Всі ці зміни викликали значний спротив серед різних верств населення: боярства, дворянства, купецтва, селян. Тому старообрядництво являється не однорідною структурою.

Гілки старообрядництва

Серед цього руху виділяються дві основні гілки: попівська та безпопівська. Серед попівської переважали люди більш знатні, багаті, заможні, котрі займалися комерційними справами чи ремеслами. Серед безпопівців переважали селяни, які займалися також комерційними справами та сільським господарством.

Серед попівської гілки виділяють три основні:

- єдиновір’я, що виникло через бажання піти на деякі поступки офіційні православній церкві;

- древлеправослав’я;

- Російська Древлеправославна церква.

Попівці визнавали церковну ієрархію та вважали, що потрібно зберігати церковну структуру, проте за своїми канонами.

Єдиновір’я яктечія в попівському русі з’явилася у 80-х роках XVIII століття з дозволу офіційної влади та офіційної православної церкви. Заснував цю течію архієпископ Никифор Феотоній в Єлисаветградській губернії. Офіційно єдиновір’я визнали у період царствування Павла I, котрий затвердив шістнадцять пунктів, при дотриманні яких єдиновірців згодилися прийняти до офіційної православної церкви. Вони мають свою церковну ієрархію, але підпорядковуються офіційному патріарху.

Вже біглопопівці, чи як ще називають попівців, досить часто приймали досить часто духовенство з офіційної церкви шляхом помазання, тому їх часто називають і перемазанцями.Вони з’явилися на теренах України в XVII-XVIII століттях, бо на територіях Гетьманщини не зазнавали значних утисків з боку російської влади.

Поява попівців на території Кременчуччини

Приблизно у той же час попівці з’явилися і на території Кременчуччини. Появу старообрядців на території Полтавщини пов’язують зі створенням української оборонної лінії для захисту південних кордонів Російської імперії.

Приблизно у 1735 році старообрядцям відвели землі під укріплення для розселення. На то час виникли такі поселення: Залінійне, Піщанка, Руський Орчик, Старовірівка.

Щодо появи старообрядців у Кременчуці, то дореволюційні джерела пов’язують цю подію: з черговою хвилею переселенців – переважно робітничого класу – із центральних та північних губерній Російської імперії, а також зі зворотними міграціями з півдня сучасної України.

Серед переселенців був маркітант (дрібний торгівець напоями та продуктами харчування, що пересувався за військовими частинами) Бірюков, який прибув в останній чверті XVIII століття до нашого міста, де придбав будинок і відкрив у ньому Старообрядницьку молельню. Бірюков поступово здобув значний авторитет серед своїх одновірців. Напередодні приїзду імператриці Катерини II до Кременчука за вказівкою місцевої влади молільню зруйнували.

Кременчуцька та Крюківська каплиці

Старообрядництво в Кременчуці

Через деякий час Бірюков вже на власній землі, котру придбав, зміг розбудувати старообрядницький комплекс – звів нову каплицю, згодом дзвіницю та облаштував вівтар. Навколо цієї обителі почали силитися старообрядці – з’явився цілий скит.

На початку XIX століття весь майдан, який відводився Бірюковим для проведення богослужінь, обнесли парканом, а у 1802 роцізвели ще одну каплицю у Крюкові. При новій Крюківській каплиці також звели вівтар і облаштували церкву.

Кременчук – значне місце та перевалочний пункт торгівлі

Старообрядництво в Кременчуці

Місцева влада, у тому числі і духовна, до певного часу не звертала особливої уваги на дії старообрядців. Основною причиною, що спонукала старообрядців до переселення у наше місто, було вигідне географічне положення, котре сприяло розвитку торгівлі. Адже значною частиною переселенців були вихідці стародубських і вєтковських слобід, яким належала провідна роль у торгівлі кримською сіллю.

Кременчук же був значним місцем і перевалочним пунктом цієї торгівлі. Сіль привозили човнами, значна частина яких належала саме вихідцям цих слобід.

З розширенням кордонів Російської імперії на південь зросло значення Кременчука як торгового центру, що спонукало старообрядницьке купецтво розширити свою справу. Унаслідок цього старообрядці переселилися на терени Кременчука та до Крюкова.

У першій половині XIX століття по вулиці Херсонській (Івана Приходька) з’явилось дві церкви. На цій вулиці проживала значна кількість старообрядців, більшість з яких займалися торговими справами. Серед цих старообрядців були досить багаті купці, котрі щедро жертвували свої статки на благодійну діяльність.

У 1825 році один із таких старообрядницьких купців Кушнарьов перебудував власний будинок поблизу тогочасної Соляної площі під Єдиновірницьку Хрестовоздвиженська церкву. За свій кошт він облаштував у церкві іконостас і купив церковне начиння. У 1867 році до цієї церкви інший купець Зубарєв власним коштом побудував триярусну дзвіницю.

Політичні умови життя старообрядців у Кременчуці

Політичні умови життя старообрядців у Кременчуці та Крюкові протягом XIX століття залишалися досить складними і нестабільними. Це була община, котра зазнавала значних утисків з боку світської та духовної офіційної влади.

Микола I на початку свого правління намагався викорінити старообрядництво, переслідуючи, утискаючи та обмежуючи їх у правах. Це проявлялося у бажанні змусити прихильників древлеправослав’я перейти у єдиновірницьку течію, котра влаштовувала світську та духовну владу. До того ж, ця течія мала знаходитися повністю під контролем адміністрації та Святійшого Синоду. Адже старообрядців було ніяк контролювати, бо вони відмовлялися від: переписів, відвідування офіційних шкіл, контактів із світом.

У 1827 році згідно з розпорядженням міністра внутрішніх справ вівтар у Кременчуцькій каплиці опломбували, а богослужіння заборонили. Попри це віруючі проникали до каплиці через боковий вхід і продовжували богослужіння зі своїм чином, водночас подаючи скарги місцевій та столичній владі про незаконне опломбування вівтаря церкви.

Священики Йосип Якунін і Трифон Хламов у Кременчуці

У 1830 роках у Кременчуці та Крюкові при розкольницьких громадах з’явилися біглі священики Йосип Якунін з Калузької губернії та Трифон Хламов із Новочеркаська. Вони проводили агітацію серед старообрядців проти офіційного православ’я. Ці священики за досить короткий час здобули значний авторитет серед общин, а їхня діяльність почала непокоїти керівництво єпархії та місцеву адміністрацію. Світська та церковна влада зробила все можливе задля повернення цих священиків до місця їх попереднього проживання.

Попри це ідеї Йосипа Якуніна та Трифона Хламова вже пустили у місті та на посаді досить глибоке коріння: кількість старообрядців почала збільшуватися, розширювалася і географія їх проживання.

Станом на 1837 рік при Кременчуцькій каплиці нараховувалося віруючих чоловічої статті – тисяча дев’яносто п’ять осіб, а жіночої – тисяча двісті шістнадцять. Безпопівцівбуло шістдесят один чоловік іп’ятдесят дев’ять жінок.

Що стосується Крюківської каплиці, то при ній нараховувалося сто вісімдесят чоловік і сто двадцять шість жінок. Безпопіців, які також відвідували цю каплицю, проте правили за своїм чином, відповідно сім і шістнадцять осіб.

У 1841 році полтавський губернатор Аверкієв зібрав таку інформацію: у Кременчуці «приемлющих священство» значилося відповідно 649 і 673 особи, «не приемлющих священство, но поклоняющихся иконам» – 1111 і 1209. У посаді Крюків «приемлющих священство» значилося душ 23 і 27, а «не приемлющих священство, но поклоняющихся иконам» – 179 і 219.

Авторитетні кременчуцькі старообрядці Банцекін, Смирнов, Столяров і Яковлєв

У 1837 році авторитетні кременчуцькі старообрядці Банцекін, Смирнов, Столяров і Яковлєв, які не збиралися миритися з закриттям молільні, зустрілися в Кременчуці зі спадкоємцем престолу Олександром Миколайовичем. Вони передали цесаревичу прохання громади здійснювати богослужіння в храмах незалежно від єпархіального начальства та мати священика законним порядком.

Малоросійський генерал-губернатор Строганов на той час був готовий визнати вимоги та розпломбувати каплицю, якщо певна частина старообрядців приєднається до офіційного православ’я. З цього приводу проводилися перемовини між сторонами, відбувалося листування між полтавським губернатором, Синодом і відповідними інстанціями.

Унаслідок цих дій знайшли компромісне рішення проблеми: спеціальна комісія склала список ста родин старообрядців, якінібито висловили бажання приєднатися до офіційної церкви. На місце священика старообрядницької церкви нашого міста запропонували Олексія Протопопова.

У червні 1841 року від Синоду до єпископа Полтавського та Переяславського Гедеона надійшов наказ про відкриття богослужінь у каплиці старообрядців, але на місцевому рівні рішення так і не прийняли.

Полтавський губернатор Аверкієв, ознайомившись зі станом справ на місці, направив доповідну записку, в якій запропонував:

- знести всі приміщення скиту після приєднання частини розкольників до офіційної церкви;

- прокласти вулицію у містечку старообрядців:

- дозволити розкольникам будівництво богадільні.

Окрім того, Аверкієв звернув увагу на активну агітаційну діяльність купців Хрустальова, Яковлєва, уставщика Шмакова, міщанина Лядова, котрі завдали шкоди офіційному православ’ю своїми виступами.

У вересні єпископ Полтавський і Переяславський Гедеон, відвідуючи Кременчук, доручив протоієрею Петрову та ієрею Андрію Протопопову перевірити стан справ у скиті та оглянути печатки вівтаря каплиці. Попри це здійснити це не вдалося, оскільки ключі від каплиці знаходилися у старшин общини, а ті категорично відмовилися її відкривати. На захист старшин виступили віруючі, котрі заявили, що не згодні з призначенням на місце священика Олексія Протопопова і що ключі від каплиці дадуть лише поліції і тільки після від’їзду архієрея з міста.

Після проведення владою розслідування винуватців безладу Яковлєва, Хрустальова, Банцекіна та Лядова передали суду за непослух. Зачинщиків заслали на півроку до Бобруйської фортеці, а інших засудили до місячного ув’язнення та піддали подальшому суворому поліцейському нагляду.

Окрім того, зустрічається у джерелах згадка, що досить заможні старообрядці, котрі мали прислугу з представників офіційної церкви, знаходилися під негласним поліційним наглядом.

Зруйнування Кременчуцької каплиці та поява церкви Покрови Пресвятої Богородиці

Старообрядництво в Кременчуці

Синод почав шукати більш дієві силові методи вирішення проблеми, намагаючись прискорити процес добровільного переходу розкольників до православ’я. У 1845 році до Полтави відрядили дійсного статського радника Аляб’єва зі спеціальними повноваженнями. Ознайомившись зі станом справ, він представив клопотання, щоб засланих у Бобруйську фортецю розкольників після відбуття терміну затримати на деякий час у Полтаві, бо у Кременчуці їх збиралися зустріти прихильники особливо урочисто.

Аляб’єв також віддав розпорядження зруйнувати Кременчуцьку каплицю, аргументуючи тим, що основи під дзвіницею прогнили після чергового паводку.

7 липня 1845 року відбулася таємна нарада Аляб’єва, губернатора Ознобишина та єпископа Гедеона. Висновки наради виклали в «Секретном совещательном акте». Комісія дійшла висновку, що супротив розкольників практично зламано – деякі з них у разі потреб неодноразово вже зверталися до православних священиків офіційної православної церкви. Окрім того, найближчим часом Кременчуцьку молільню необхідно переосвятити на церкву.

Через кілька днів двадцять людей розкольників, а з родинами це десь до вісімдесяти людей, подали заяви Аляб’єву про бажання приєднатися до офіційного православ’я.

У 1845 році на місці зруйнованої каплиці збудували церкву Покрови Пресвятої Богородиці.

Станом на 1865 рік єдиновірницька община вважалась однією з найменших у Полтавській єпархії – мала лише 67 парафіян.

Перепис 1897 року фіксує значний ріст прихильників старообрядництва.

Після жовтневого перевороту старообрядницькі храми Кременчука та посаду Крюків закрили, а общини розпустили. У 60-х роках XX століття зруйнували останню старообрядницьку церкву нашого міста.

Відродження древлеправославної течії в Кременчуці

Старообрядництво в Кременчуці

У наш час почалося відродження древлеправославної течії в Кременчуці. У 1999 та 2001 роках зареєстрували дві общини під однією назвою «Святителя Николи Чудотворця». На сьогодні ці общини розташовуються на території Крюківського району міста.

Щодо єдиновірницької течії, котру контролювала влада, то на даний час вона так і не відновила свого існування.

Нагадаємо, Кременчук був одним із центрів розселення древлеправославних християн частина перша, друга та третя.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#доповідь #науковаконференція #реформи #старообрядництво #попівці #кременчук #крюків #каплиці #торгівля #політика #священики #старообрядці #церква
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...