Чому ваша дитина ніколи не розповість вам про сексуальне насильство? - консультує психотерапевт

Чому ваша дитина ніколи не розповість вам про сексуальне насильство? - консультує психотерапевт

Психотерапевт Ірина Бичева пояснила чому діти не зізнаються батькам, що вони стали жертвами сексуального насилля чи сторонні особи схиляли їх до цього.

Під час лекції з сексуальної грамотності для 10-12-річних дітей фахівець запитала у слухачів чому вони бояться зізнатися в цьому найріднішим. Діти назвали шість причин чому вони мовчать про насильство.

1. «На мене будуть кричати». Логіка дітей проста: якщо лають за дрібниці, як от розбита чашка чи загублений телефон, то «за таке мене точно вб'ють».

2. «Не хочу засмучувати/розчарувати батьків», «Мама плакатиме». Діти розуміють, що їм доведеться підтримувати батьків, тож легше пережити те, що відбулося на самоті.

3. «Мені скажуть, що "сам винен/сама винна"». Тут вони розуміють, що після зізнання почують не слова підтримки, а купу запитань та звинувачень: «навіщо йшов?», «куди дивився?», «навіщо провокував/провокувала?», «чому не втік/не втекла?», «казала /казав не одягатися/фарбуватися так», «навіщо погодилася/погодився піти з ним/ними?».

Тому діти розуміють, що безглуздо чекати підтримки від дорослих, які завжди звинувачують жертву, адже «я сам винен / сама винна».

Треба пам’ятати, що звинувачуючи жертву, ми даємо посил для насильників, що робити "брудні" справи можна безкарно. Адже суспільство все одно візьметься з'ясовувати: у що жертва була одягнена, наскільки яскраво нафарбована, як себе вела, був у неї секс до цього або не було тощо. А гвалтівник залишиться в тіні. І, швидше за все, навіть не буде притягнутий до відповідальності.

Психотерапевт зауважує, що ми стаємо співучасниками злочинів, якщо звинувачуємо жертву.

«Я хочу, щоб у жертв був голос! Щоб вони не боялися заявити в поліцію, прийти до батьків або інших близьких людей і отримати не звинувачення, а підтримку! І почути найголовнішу фразу: «Ти не винен (-а) в тому, що сталося», - наголосила пані Бичева.

Пам’ятаймо, що не можна спровокувати людину на злочин, якщо вона не здатна це зробити.

4. «Вони мені не повірять». «А раптом дитина фантазує?», «Раптом він/вона все придумав(-а)?» - сумніваються батьки. Навіть якщо дитина обманює, то вона все одно запам’ятає, що батьки їй повірили та знатиме, що її підтримають.

«Батьки завжди повинні бути адвокатами своїх дітей. В будь-якій ситуації. Потім можна обговорювати те, що сталося, проводити роботу над помилками. Але головне завдання - бути поруч, бути опорою і підтримкою», - зазначила психотерапевт.

5. «Мені заборонять гуляти, контролюватимуть кожен крок».

6. «Ми ніколи з ними не говорили на цю тему!». Батьки часто думають: «моя дитина в цілковитій безпеці», «у нас дуже довірчі відносини», «моя дочка/мій син мені все розповідає». Насправді, каже фахівець, діти розповідають зовсім інше.

З ними треба розмовляти на теми меж, насильства, тілесності, статевих стосунків, безпеки, «хороших» і «поганих» дотиків тощо, бо дитина до вас не прийде. Ні з проблемою, ні з проханням допомогти / захистити / підтримати.

Психолог радить батькам відповісти для себе на такі запитання:

- Ви точно той дорослий, до якого можна прийти з усім, чим завгодно? З будь-якою проблемою або з великою неприємністю?

- Чи дасте ви потрібну підтримку? Чи знайдете ви правильні слова?

- Чи зумієте впоратися з власними емоціями і переживаннями?- Чи безпечно вам говорити правду?

Раніше ми писали, що треба знати дітям та як їх вчити аби вони не потрапили на гачок до педофілів.

насильство діти батьки психологія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
445 просмотров в августе
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать
Комментарии