Сьогодні Вербна неділя. Це свято відзначають за 7 днів до Великодня. Великий Тиждень, який ще називається Страсним, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою неділею — з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в'їзду Ісуса в Єрусалим.
На слов'янських територіях, де пальми не ростуть, а весна настає з цвітінням верб, пальмові гілки люди замінили вербними. Відповідно і назва свята змінилася: білоруською — Вербніца, болгарською — Цветніца, сербською — Цвети, словацькою — Квітна неділя. У деяких місцевостях України Вербну неділю також називають Квітною.
День Вербної неділі нагадує християнам урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим, який знаменував собою безпосереднє наближення Його Страстей і смерті на хресті.
У Вербну неділю святять вербу. Під церквами люди продають заготовлене вербове гілля. Зранку на Богослужіння сходяться всі, бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". За традицією, коли закінчується відправа, і священик окропить гілля свяченою водою, діти стараються якнайшвидше дістати вербу і проковтнути по кілька "котиків", "щоб горло не боліло".
Колись господарі, повертаючись з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі або в полі по кілька гілок, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток". Решту верби несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Після церкви люди, одне одного, били такою свяченою вербою, примовляючи:
«Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!»
Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви та коли додому йшли. Б’ючись вербовими гілками, вони примовляли:
«Будь великий, як верба,
А здоровий, як вода,
А багатий, як земля!»
В Галичині примовляли так:
«Шутка б’є — не я б’ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!»